Читать книгу: «На кожум'яках», страница 4

ВИХIД 2

Гострохвостий i Педоря.

Педоря (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки).

Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Гострохвостий (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?

Педоря. Кого вам треба! Хто ви такий?

Гострохвостий. А як тебе звуть?

Педоря. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога). Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно). Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п’ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру). Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п’ятдесят шiсть…

Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається).

Педоря. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

Гострохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

Педоря. А вам нащо?

Гострохвостий. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

Педоря. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип’є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!

Гострохвостий (п’є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.

Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить).

ВИХІД 3

Горпина й Гострохвостий.

Горпина (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?

Гострохвостий. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею). Дай вам господи щастя й здоров’я, й чого ви тiльки просите в бога!

Горпина. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.

Гострохвостий. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!

Горпина. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.

Горпина. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…

Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!

Горпина. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки:

«Тiтко! Од вас гнилицями тхне». Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!

Гострохвостий. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.

Горпина. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.

Гострохвостий. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо).

Чи не бiсової ж п’яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мiй милий боже! (Зiтхає. Голосно). А я прийшов до вас, Горпино Корнiївно…

Горпина. Щоб пирогiв наїстись?

Гострохвостий. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.

Горпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.

Гострохвостий. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.

Горпина. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Гострохвостий. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо). Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!

Горпина. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?

Гострохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?

Горпина. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п’ятаки, може, й забряжчать.

ВИХIД 4

Гострохвостий, Горпина i Оленка.

Горпина. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Гострохвостий. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку).

Оленка. Добридень вам.

Гострохвостий. Доброго здоров’ячка, доброго здоров’ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.

Горпина. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати – незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…

Гострохвостий. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо). Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.

Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.

Горпина. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…

Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

Оленка. То ви покинете Євфросину?

Гострохвостий. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку). Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо). Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.

Оленка. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Гострохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.

Оленка. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.

Горпина. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.

Гострохвостий. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.

Горпина. Куди ж пак! Стане великою панею!

Гострохвостий. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.

Оленка. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.

Гострохвостий. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

Оленка. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!

Гострохвостий. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфросининi потемнiють.

Оленка. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…

Горпина. Як це ти говориш з матiр’ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…

Оленка. Е, годi, мамо!

Горпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..

Горпина. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить).

ВИХIД 5

Гострохвостий i Оленка.

Гострохвостий. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!

Оленка. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.

Гострохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…

Оленка. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)

Гострохвостий. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно). Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку).

ВИХIД 6

Гострохвостий, Оленка й Горпина.

Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Гострохвостий. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Горпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.

Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.

ВИХIД 7

Тi самi, гостi й Педоря.

В хату входять мiщанки; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.

Мiщанки. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.

Оленка й Гострохвостий осмiхаються.

Горпина. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.

Деякi сiдають.

Гострохвостий. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

Одна мiщанка. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!

Гострохвостий. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…

Мiщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.

Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!

Гострохвостий. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Горпина (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.

Гострохвостий. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати). Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

Педоря. За вами похопишся! Не всiм такi нiжки мати, якi бог дав пановi.

Гострохвостий. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум’якiв.

Одна мiщанка. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!

Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.

Гострохвостий. Ой-ой! (Зiтхає). Ще й як заскучали без чарочки!

Горпина. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.

Гострохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.

Горпина (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.

Гострохвостий. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всi, бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п’ятдесят, ще й шiсть.

Мiщанки. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!

Педоря. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.

Горпина. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип’ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п’є). Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).

Гострохвостий. Бодай не встали…

Всi. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!

Горпина. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.

Гострохвостий. (наливає чарку). Про мене, вип’ємо й за здоров’я мертвих. Пошли, боже, з неба, чого нам треба! Помершим чарка, а нам горiлка! (Випиває).

Горпина ходить кругом стола i наливає всiм

Мiщанки випивають i приказують.

Одна мiщанка. Даруй же, господи, цей празник проводити, будущого року дiждати.

Друга мiщанка. Щоб ми дiждали в доброму здоров’ї пити за куму й на будущий рiк, як тепер п’ємо живенькi та здоровенькi.

Гострохвостий. (наливає й приказує до чарки). А звiдкiль ти? – З Ромна! – А бiлет є? – Нема. – В тюрму шельму! (Разом вливає чарку в рот. До однiєї мiщанки). Чого ж ви сидите та не кидаєте в тюрму безбiлетних бродяг?

Мiщанка. Я не лихого роду.

ВИХIД 8

Тi самi й бублейниця Марта.

Марта (входить з кошиком на руцi). Добридень вам, Горпино Корнiївно! Ой, вибачайте менi, кумцю-голубцю! Бiгала з бубликами та трохи не пробiгала ваших святих iменин. Насилу згадала!

Гострохвостий. А таки не пробiгала, згадала.

Бублейниця. Авжеж! Чи то можна поминути хату моєї дорогої кумоньки. (Цiлується тричi з Горпиною). Поздоровляю ж вас, моє серце, з вашими iменинами. Дай вам боже з неба, чого вам треба, чого тiльки ви просите в бога. Добридень вам, Оленко! (Цiлується). Добридень вам, сусiдки! (Цiлується з гiстьми).

Гострохвостий. А зо мною i не можна цiлуватись? Коли цiлуєтесь, то цiлуйтесь зо всiма пiдряд.

Бублейниця. Хiба ж ви кума, щоб з вами цiлуватись? А я оце забiгала до сусiди та випила по чарцi, а це з гостей та знов у гостi!

Горпина. То й добре! Сiдайте ж, будьте ласкавi!

Бублейниця. Еге! Де вже там сидiти! Менi аж танцювати хочеться, так весело було в сусiди!

Всi. То й танцюй, а ми подивимось!

Бублейниця (приспiвує).

 
Уберусь я, молоденька, в новенькi сап’янцi,
Та винесу бублички на базар уранцi.
Бублички гарячi,
Бублички свiжi,
Бублички з маком,
Бублички з таком,
Бублички з яйцями!
 

Горпина (з чаркою). От люблю за веселий звичай! От люблю! (Цiлується). Сiдайте ж.