Читать книгу: «На кожум'яках», страница 5

ВИХIД 9

Тi самi й башмачниця.

Башмачниця Орина (входить з кошиком). Добридень вам, iмениннице! Поздоровляю з iменинами! А я оце йду в лавку з черевиками та згадала, що в сiй хатi сьогоднi горiлочку п’ють, та й забiгла на часок. Нате й мене, нате й мiй глек на капусту!

Горпина. Спасибi, моє серце! Спасибi, що згадала мене, стареньку куму.

Гострохвостий. Iще кума! Мабуть, у вас на Всiм свiтi нема людей, та все куми. Вашими кумами можна на Днiпрi греблю загатити й Чорторию закидати.

Горпина. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.

Гострохвостий. Нехай всохне; чорт його бери!

Башмачниця. Ой, як у вас весело та людно!

(Спiває).

 
Дивiтеся, чоловiки,
Якi в мене черевики.
Це ж менi панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив.
А панчохи панiматка дала,
Щоб я гарна молодичка була.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив менi черевички,
Закаблучки не так.
Черевички невеличкi,
За цiлого п’ятака,
А щоб же я, молоденька,
Вибивала тропака.
Гоп, чук, чуки, чуки!
Гарнi в мене черевики,
Бо я панського роду,
Не ходила боса зродуi
 

(Пританцьовує).

Горпина. Ой веселi ж мої iменини! (Бере чарку в руки). Даруй же. боже, щоб мої iменини щороку були такi веселi. Кумо Меропiє, чом ти не п’єш? Вже й видно, що печерська кума, бо вся в чорному, мов черниця. Чи не присвятили тебе печерськi ченцi? Випий-бо, кумцю!

Меропiя (бере чарку й одходить на перед сцени, Тихо). Ой лишечко моє! Ой грiх мiй! Як же тут на Подолi грiшно живуть! Що ж то скаже отець Модестiй, як, борони боже, – довiдається про це грiховне гульбище?

Горпина. Випивай-бо, кумо Меропiє! Не шепоти так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другi руки.

Меропiя. Ой, боюся грiха! Спокушають мене куми.

Горпина. А ви, кумочко Магдалино, чого сумуєте? Чи не скучили за своїм Печерським? Випийте, прошу вас. (Подає чарку).

Магдалина (виходить на перед сцени з другого боку). Ой боже мiй! Согрiшила я, багато нагрiшила!.. Що ж то скаже преподобний отець Пахомiй, як довiдається про се грiховне зборище!

Меропiя (тихо). Що ж то скаже отець Модестiй! Та вiн же накладе на мене покуту на мiсяць, як тiльки признаюсь! Хiба не признаюсь: сама закаюсь пити…

Магдалина (тихо). Ой отче Пахомiє! Помолись за мене, грiшну, бо не видержу. Куми спокушають, як тi чорти. Вип’ю та й признаюсь Пахомiю. Що бог дасть, те й буде.

Горпина. Та пийте-бо, ви, черницi печорськi! Що ви там нашiптуєте?

Меропiя й Магдалина. Та вже нiгде дiтись! Треба випити.

Горпина (тягне набiк бублейницю). Чи знаєте, серце кумасю, що я сьогодня два празники справляю: iменини й заручини. Отой красунь, то жених моєї Оленки. Тiльки, серце кумо, не кажiть нiкому, бо, може, ще з того сватання весiлля не буде. (Цiлується).

Бублейниця. Нiкому, нiкому й слова не скажу. Хiба ж я дурна чи навiсна! Борони боже!

Горпина одходить.

Бублейниця кличе башмачницю набiк.

Бублейниця (тихо). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний та язикатий панич сьогодня заручився з Оленкою. Тiльки нiкому, нiкому не кажи. Борони тебе боже! Такий приказ, бач.

Башмачниця. Не скажу, не скажу нiкому. Побий мене хрест святий, коли скажу. (Башмачниця кличе Магдалину). Ой, серце кумо, що я чула!

Магдалина. А що? Скажи, кумо, скажи!

Башмачниця. Оцей панич сьогодня заручився з Оленкою, тiльки нiкому не кажи, щоб нiхто не знав. Чуєш?

Магдалина. Оце! Чи я дурна, чи я мала, щоб рознесла, як сорока, на хвостi! Тiльки ти та я знатимемо, а бiльш нiхто, анi душа. (Кличе Меропiю). Чи ви, кумо, знаєте, за що це ми п’ємо могорич?

Меропiя. Мабуть, за душу покiйного Скавики Горпина справляє поминки.

Магдалина. Де там поминки! Отой панич посватав сьогодня Оленку.

Меропiя. Ой господи! А я думала, що це разом з iменинами й поминки, бо як прийшла в хату, то нiби ладаном запахло.

Магдалина. Та то, кумо, од вашої одежi пахне ладаном на всю хату; нiкому ж не кажiть.

Меропiя (сумно). Про мене там! За всi. голови! Байдуже менi! (Меропiя шепче на вухо сусiдi, сусiда другiй кумi i т. д).

Горпина. Що це ми сидимо, пхаємось коло стола, наче овечки! Сядьмо, куми, долi!

Бублейниця. I я затого не всиджу на стiльцi, аж коливаюсь. Педоре! Давай килима! Сядьмо, куми, долi на килимi, щоб було не високо падати, бо Меропiя вже коливається, як жид з богомiллям коло вiкна.

Педоря стелить килим долi.

Бублейниця бере стiльчик, ставить серед килима.

Бублейниця. Ви, свята iмениннице, сiдайте посерединi на стiльчику, а ми сядемо долi кругом вас.

Горпину садовлять на стiльчику.

Всi сiдають кругом неї.

Гострохвостий скидає сюртука й собi сiдає.

Бублейниця. Ви, Горпино Корнiївно, наше сонце, а ми вашi яснi зорi.

Гострохвостий. Бувають усякi зорi. Яснi зорi, та не всi..

Всi. Ви, iмениннице, наше ясне сонце, а ми вашi зорi.

Гострохвостий. А мене ж куди приткнете? Нехай я буду хоч мiсяцем.

Всi. Вам на небi нема мiсця.

Гострохвостий. Ой не вгадали! Не вам те знати!

Горпина (з чаркою в руцi). Куми мої, любi мої! Заспiвайте менi, прославте мене, свою куму, Горпину Скавичиху. Нехай я трохи заплачу.

Всi (спiвають).

 
I лiд трiщить, i комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
Кумцю, голубцю! Звари менi порося,
Звари менi порося, щоб i юшка була!
I юшечка, i петрушечка.
Кума моя, люба моя, моя душечка!
 

Горпина. Ой, не спiвайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу. (Втирає сльози). Так мене розжалобили, так розжалобили! (Тягне Меропiю до себе й цiлує її). Спасибi вам, що ви мене не забуваєте та не цураєтесь мого хлiба-солi. Поки жива на свiтi, не забуду вас; буду за вас щоранку, щовечора молитись богу, подам за вас часточку в Братському монастирi.

Меропiя. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.

Гострохвостий. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.

Горпина. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!

Гострохвостий. То й скубiть, та скубiть добре, – бо є за вiщо поскубти. Патли добрi.

Горпина. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота менi Євфросинка… Та що й казати… коли вона менi небога. Грiх менi осуждати, та ще й свою родину.

Меропiя й Магдалина. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.

Горпина. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.

Всi. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.

Горпина. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Всi. Анахтема! Анахтема! Анахтема!

Горпина. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!

Бублейниця. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.

Горпина. То й я на неї пху!

Всi. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.

Бублейниця. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…

Всi. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.

Бублейниця. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.

Гострохвостий. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.

Башмачниця. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.

Бублейниця. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.

Башмачниця. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця).

Бублейниця. Та таке ж…

Башмачниця. Та яке ж? Кажи!

Бублейниця. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця).

Башмачниця. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.

Бублейниця. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi., не тiльки ваша Степанидка.

Башмачниця. То ми всi такi? То й я така?

Бублейниця. Та й ти така. I твоя мати була така!

Башмачниця. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?

Бублейниця. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.

Башмачниця (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?

Бублейниця. Я докажу!

Башмачниця. Ба не докажеш!

Бублейниця. Ба докажу!

Башмачниця. Ба брешеш, не докажеш.

Бублейниця. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.

Башмачниця. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає). Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?

Мiщанка. Нi.

Башмачниця. (до другої мiщанки). А ти докажеш?

Мiщанка. Нi!

Башмачниця. (до третьої). А ти докажеш?

Мiщанка. Нi, не докажу!

Башмачниця. (до Горпини). А ви докажете?

Горпина. Нi, не докажу!

Башмачниця. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?

Бублейниця. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.

Башмачниця. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!

Тим часом Гострохвостий виходить з хати i приводить катеринщика.

Катеринка грає й перебиває лайку.

Всi. Де це музики взялися? Хто це найняв?

Гострохвостий. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!

Всi. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!

Горпина. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.

Всi розступаються на обидва боки.

Бублейниця й Башмачниця розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.

Горпина (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею).

Магдалина (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!

Меропiя (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!

В танець виступають декотрi мiщанки.

Гострохвостий в однiй сорочцi садить гопака.

Завiса падає.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Свiтлиця Рябкова.

Сидiр Свиридович сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.

Вечiр.

ВИХIД 1

Сидiр Свиридович i Євдокiя Корнiївна.

Сидiр Свиридович (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота). Пху, чого це я так позiхаю?

Євдокiя Корнiївна (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!

Сидiр Свиридович (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.

Євдокiя Корнiївна (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.

Сидiр Свиридович. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!

Євдокiя Корнiївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…

Сидiр Свиридович. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Євдокiя Корнiївна. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?

Сидiр Свиридович. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.

Євдокiя Корнiївна. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?

Сидiр Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.

Євдокiя Корнiївна. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.

Сидiр Свиридович. Ой, не пити менi хочеться; здається – їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?

Євдокiя Корнiївна. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?

Сидiр Свиридович. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?

Євдокiя Корнiївна. Я б їла хвиги.

Сидiр Свиридович. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.

Євдокiя Корнiївна. Чи то ж менi? Та то ж тобi!

ВИХIД 2

Тi самi й башмачниця.

Башмачниця (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!

Сидiр Свиридович. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.

Євдокiя Корнiївна. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.

Сидiр Свиридович. Еге! Чогось справдi у нас роти послабли: й самi не розберуть, чого хотять. (Позiхає). Ой, це неспроста щось.

Башмачниця. Мабуть, наслано. Було й менi таке торiк пiсля iменин Горпини Корнiївни. Цiлий день так позiхала, що мусила кликати шептуху.

Євдокiя Корнiївна. Сiдайте ж та розкажiть, як там було в сестри? Що їли, що пили, хто був, хто що робив?

Башмачниця. Були на обiдi пироги, була локшина з гускою, печена курка, печене порося, шулики, ще й катеринка на закуску. Так нагулялись, так натанцювались! Але не сяду, бо забiгла до вас по дорозi. Там був i Гострохвостий: таки добре витрусив кишенi на горiлку та на музики. Чи ви знаєте, що Оленка вже засватана за Гострохвостого?

Євдокiя Корнiївна. Чи вже ж? За Гострохвостого?

Сидiр Свиридович. Брехня!

Башмачниця. Вибачайте-бо, Сидоре Свиридовичу: хто бреше, тому легше. Пропили ми навiки Оленку! Гострохвостий найняв катеринку та аж сiртука й жилетку скинув, так вибивав тропака. Ой боже мiй, як колiна й литки болять, наче хто ломакою побив! Прощайте, серце! (Цiлується з хазяйкою). Та нiкому, та нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ. Я оце тiльки вам i кажу. (Виходить i на порозi збiгається з бублейницею). Ой лишенько! Оце трохи з нiг не звалила! (Виходить).

ВИХІД 3

Євдокiя Корнiївна, Сидiр Свиридович i бублейниця.

Бублейниця. Бий тебе сила божа! Трохи менi носа не розбила своєю мордою. Добривечiр вам, кумо! (Цiлується). Чи живi, чи здоровi? А вас не було на iменинах у Горпини Корнiївни, а ми пили сватання! Чи ви знаєте, що Оленка засватана за Гострохвостого, тiльки нiкому, нiкому не кажiть, бо такий приказ, щоб нiхто не знав. Прощайте! Так загулялась, так загулялась, аж очiпок з голови злазить. (Поправляє очiпок i виходить. На порозi збiгається з Меропiєю). Ой! Оце! Аж забилась об вас!