Читать книгу: «На кожум'яках», страница 3

ВИХIД 2

Тi самi i Гострохвостий.

Гострохвостий (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!

4-й швець. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi рябi штани! Як зветься ця матерiя?

Гострохвостий. Жилетка з физiчеської матерiї, а штани з матерiї моральної.

3-й хлопець. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi хазяїн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.

4-й хлопець. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у Свирида Йвановича.

3-й хлопець. Один Гострохвостий скаже, де найлуччi баси.

Всi. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про щось маємо вас спитати.

Гострохвостий. Питайте, то й скажемо.

Всi. У якому хорi тепер найкращi баси?

1-й швець. Еге у братському?

Гострохвостий. Може, у братському, а може, й нi.

3-й швець. А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?

Гострохвостий. В братському тепер баси заснадiли, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiї. Там один Орест стане за десять братських басiв.

3-й голос. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяїна i так спiвав, що наш хазяїн трохи не здурiв, аж на стiну лiз.

Гострохвостий. А все-таки найкращий тепер бас у мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним не справиться.

Всi до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!

Голоси з гори. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.

Гострохвостий. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до дiвчат липнути! Євфросина, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж тi пазури в золотi! А тут доконче треба поправити свої дiла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я позакидаю свої бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й буду купцем. Але ж Оленка, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядiти, хоч подивитись! (Ходить взад i вперед).

Хор (спiває).

 
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу…
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
 

ВИХIД 3

Свирид Iванович Гострохвостий i Оленка.

Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають хор, балакаючи.

З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до їх. Оленка виходить з вiдрами i стає.

Оленка. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тiєю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку. Може, й Гострохвостий там сидить на горi та спiває? Боже мiй милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!

Гострохвостий (вглядiвши Оленку). Вона йде з вiдрами! Вона! (Пiдходить). Добривечiр вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється i подає руку).

Оленка (засоромившись). Доброго здоров’я! (Подає йому руку). Ой, не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо). Боже мiй! Серце моє трохи не вискочить з грудей.

Гострохвостий. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра).

Оленка. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?

Гострохвостий. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до вашої хати.

Оленка (спокiйно). Не треба менi вашої помочi. Донесу й сама, як здужатиму…

Гострохвостий. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро перенести у вашу хату.

Оленка. Перенесiть для своєї Євфросини. Таких помагачiв менi не треба. (Одходить з вiдрами).

Гострохвостий (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…

Оленка. Я нiчого не знаю. (Одпихає його руку). Йдiть собi до своєї Євфросини або до тих баришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бiдної, не зачiпайте.

Гострохвостий. Тi всi баришнi не вартi однiєї вашої брови. Ви найкраща панна на всi Кожум’яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Київ.

Оленка. Яка я панна! От Євфросина, то панна: вона убирається в шовковi сукнi; їй мати купила золотi сережки; в неї на головi пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiєтесь. Йдiть собi до Євфросини.

Гострохвостий. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?

Оленка. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.

Гострохвостий. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!

Оленка (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно). Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.

Гострохвостий. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб’є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?

Оленка мовчить i задумується.

Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?

Оленка думає.

Нехай мене кожум’яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?

Оленка (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.

Гострохвостий. Ще не вiрите?

Оленка. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.

Гострохвостий. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?

Оленка. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.

Гострохвостий. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо). Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки).

Оленка. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?

Гострохвостий. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її). Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.

Оленка (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.

ВИХIД 4

Оленка, Свирид Iванович i Горпина Корнiївна.

Горпина (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя Оленка обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки). Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Гострохвостий.! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки). Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується). А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!

Гострохвостий. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!

Горпина (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; Оленка одходить з вiдрами й плаче).

ВИХIД 5

Горпина й Гострохвостий.

Гострохвостий. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…

Горпина. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi). Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо). Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (голосно). Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти).

Горпина (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий. пручається. Горпина кричить). Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!

Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (голосно). Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!

Горпина (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче).

Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають Всi печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!

Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова – гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!

Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.

Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi).

Гострохвостий (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.

Горпина. Їж! На, їж, то повiрю.

Гострохвостий (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.

Горпина. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!

Гострохвостий (тихо). От здурiла баба зовсім. Наробить менi шкандалу на всі Кожум’яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (Голосно). Не кричiть, бо…

Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В’яжiть його, берiть його!

ВИХIД 6

Горпина, Гострохвостий й Оленка.

Оленка вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.

Оленка. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!

Горпина. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.

Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.

Горпина. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.

Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.

Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка… (До Оленки). Геть одiйди… (До Гострохвостого). Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.

Гострохвостий. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Горпина. Ну й прирiвняв.

Гострохвостий. Так я незабаром до вас i на заручини.

Горпина. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.

Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i Оленка знає, своя цилюрня…

Горпина. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя Оленка сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум’як, з Старого Києва I навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.

Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.

Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.

Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо). Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (Голосно). Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо). Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо кожум’яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пiсню на горi ледве чуть.

 
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
 

Пiсня замирає.

Горпина. От таки й Горпина Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!

Завiса падає.

ДIЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку – дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi – пляшки з настойками. День.

ВИХIД 1

Гострохвостий.

Гострохвостий. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає). Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн). От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку). Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть, з пекарнi чуть голос Педорi).