Читать книгу: «Вибрані поезії», страница 4

 
І собі, що другим здобули?
 

Осінній дощ

 
Усміх пославши в останнім промінні,
Згинуло радісне літо;
Дощик уїдливий, дощик осінній
Сіється, наче крізь сито.
 
 
Сонце не вийде, не виглянуть зорі,
Мов поховались в будівлі;
Сіється, сиплеться дощик надворі,
Падає, капає з крівлі.
 
 
Сиплеться дощик, як з прірви безодні;
Стелються сиві тумани,
Сумно схилились дерева холодні,
Мокнуть діброви й поляни.
 
 
Вгору туман піднімається срібний,
Хмарками-смужками в’ється;
Дощик осінній, уїдливий, дрібний
Падає, сиплеться, ллється.
 

Перемога

 
Як спалахне серце кволе
Палом страчених надій,
Я прийду до тебе, доле,
На страшне криваве поле,
На останній смертний бій.
 
 
Все одно я маю рану,
Рану смертного жалю,
Так на бій я сміло стану,
Гучно висловлю догану,
Хоч тебе і не зломлю.
 
 
Я не гнусь, мов раб, під гнітом,
Доле, мачухо лиха,
Знай – з тобою, з цілим світом
Я поб’юсь з лицем одкритим
Проти злості і гріха.
 
 
Смерті в очі я загляну,
Жах могильний я стерплю,
Все одно я маю рану
Нестерпучу, нездолану,
Рану смертного жалю.
 

1911