Читать книгу: «Вибрані поезії», страница 3

Гріх

 
Я знав, я пив її мучення
І взяв на душу гріх чужий;
Тому гріху нема наймення,
Ні заборони, ні межі.
 
 
Вона була в чудовім трансі,
Немов жива і не жива;
В давно знайомому романсі
Я чув, я знав її слова:
 
 
– Заглянь в пронизуючі очі,
Які там світяться огні,
В їх єсть гріховні темні ночі,
В їх єсть палкі жагучі дні.
 
 
Така вона!.. А я розбитий
Душею впав у смертну тінь;
Так я зірвав душевні квіти,
І в ритмі серця чую: згинь!..
 

Льодолом

 
Без упину, без утоми
В бурі, в громі.
В льодоломi,
З-під зимової кори
Міцно вирвавсь Дніпр старий!
 
 
Крига кригу
Серед бігу
Ламле, кришить в купи снігу,
 
 
В гори льоду!.. Дніпр реве —
 
 
То він бореться й живе,
Царство сонне
Тане, тоне,
Бо прийшла весна…
Хто ж могутній забороне
 
 
Встати й нам од сна?
 

1909

Невже

 
По широких степах України
І по різних далеких кутках
Ми згинаєм робітницькі спини
І тримаєм всю працю в руках.
 
 
Тільки з праці тієї не досить
Навіть хліба для наших дітей,
Бо лихий соціальний недосвіт
Зупиняє довільних людей;
 
 
Зупиняє од руху, од світу
Благородних високих ідей,
Що виводять із давнього гніту
До братерства і волі людей.
 
 
Що ведуть їх під прапор науки
І навчають людей в боротьбі
Поважати робітницькі руки
І прийматись за працю собі.
 
 
Ми працюєм без міри, без ліку
На широких степах, на морях,
Ми вкорочуєм працею віку
В наймитах, в грабарях, в шахтарях.
 
 
До життя ми всі засоби людям
З підневільної праці дали, —
То невже ми того не здобудем