Читать книгу: «Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1», страница 5
Страсний (Великий) четвер
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 12 квітня 2012 року
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Любі браття-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
У цей момент ми переживаємо Тайну вечерю Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Хтось каже, що це була остання вечеря, яку спожив Христос з учнями перед своїми страстями, а інші вважають, що це була перша Божественна Літургія, котру звершив сам Господь.
Ця Тайна вечеря має таку назву не тому, що була таємною, незнаною, секретною. Навпаки, в цю мить, яку ми зараз переживаємо, Христос відкрив перед своїми учнями глибини божественного життя.
На початку ви, можливо, бачили, як ми освячували антимінси, жертовники, які лежать на престолі. На них звершуватимуть Євхаристійну жертву в усіх наших парафіях, звершуватимуть Таїнство Тіла і Крові Ісуса Христа. Адже на цій Тайній вечері Христос установив Таїнство Євхаристії – причастя життя вічного.
Крім того, на цій Літургії ми освячуватимемо святе і велике миро, яким усі ми помазані, яким помазані старозавітні царі, священники та пророки і яким уділяється Таїнство Миропомазання. Таким чином кожен із нас, охрещений і миропомазаний цим миром, сповнюється божественним життям і силою Святого Духа.
А по закінченні цієї Літургії ви побачите Чин умивання ніг, який звершується раз на рік для того, щоб ми пригадали собі, що на Тайній вечері Христос установив Таїнство Священства. Тож я сердечно вітаю наших владик, священників і семінаристів, які прямують цією дорогою, з великим днем їхнього служіння. Образ того, як Христос колись на Тайній вечері умив ноги своїм учням, відкриє перед нами зміст священства, яке Він залишив своїм послідовникам.
У Посланні до євреїв ми читаємо про такі важливі елементи вічного Христового священства, які Він залишив у своїй Церкві. Перший елемент знаменує особу, яка здатна поділяти з Божим людом усі його тяготи та турботи. У вищезгаданому посланні (4, 15) читаємо, що ми маємо Архиєрея Христа, який через свою смерть і своє Воскресіння став здатним із нами співстраждати. Він не просто нам співчуває, а розділяє із нами всі наші немочі та скорботи, є з нами в кожній нашій біді та в кожному нашому болі. Там, де є біль і страждання людини, має бути через своє служіння бути Його священник, поділяючи все те, чим живе сучасна людина.
Друга складова священства походить із Божої волі, має своє джерело у вічній волі Отця, який покликає до служіння свого Сина. Ми сьогодні чули в євангельському читанні, як Христос молиться до Отця в Гетсиманському саду: «Отче, нехай мине Мене ця чаша, але нехай буде Твоя воля, а не Моя» (Мт. 26, 39; Лк. 22, 42). Це певною мірою є вияв того священства за чином Мелхіседека (пор. Євр. 6, 20), яке не походить з бажання людини, а подається з волі Отця у Сині та звершується силою і діянням Святого Духа.
Священнодіяти перед Божим обличчям можна лише будучи вповноваженим самим Богом, тому це священство є вічне. Не ми себе покликали, не ми вибрали Христа, а Він нас вибрав і покликав до служіння Його Таїнств. Святий Августин каже, що за цей дар священства, який ми отримали, потрібно дякувати (Contra epistolam Parmeniani, lib. III, 400).
Тож я хочу подякувати від імені всієї Христової Церкви Небесному Отцеві, Синові та Духові Святому за дар священничого служіння для Його Церкви. Молімося сьогодні за священників нашої Церкви, щоб вони справді були сповнені сили служити Богові та благодаті Святого Духа співчувати, розділяти та переживати всі болі й тяготи тих людей, до яких їх посилає Господь.
Страсний (Великий) четвер
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 2 травня 2013 року
Преосвященні владики!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри!
Любі брати-семінаристи!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми з вами щойно побували на Тайній вечері, яку звершив сам наш Спаситель Ісус Христос. Завдяки діянню Святого Духа ми могли бути не лише спостерігачами, а й реальними учасниками тієї вечері, сісти між дванадцятьма апостолами. Ми не тільки чули, чого Христос навчає, а й бачили, що Він чинить.
Назва вечері – «Тайна» – вказує на те, що вона була таїнственною. Бо, відходячи від учнів на смерть, Ісус Христос хотів їм залишити не лише те, що Він робив, чого навчав, а й те, ким Він є, – хотів залишити себе самого в таїнственний, не досяжний людському розумові спосіб.
Ми сьогодні бачили Ісуса Христа як Найвищого Священнослужителя. Він сам був Священником на цій Тайній вечері, тому ми посвячували святе миро, яке є на престолі та яким у старозавітний період помазувалися священники, царі та пророки. Христос приніс у жертву себе, а не когось іншого. Тому ми сьогодні звершували Таїнство Пресвятої Євхаристії, у якому наш Господь дав нам споживати своє Тіло і свою Кров. Він був і Священник, і Жертва, і Престол, на якому ця Жертва звершилася у Страсний четвер.
Священник, Жертва і Престол – в одній Особі. Пояснюючи, що лишив Ісус Христос своїй Церкві, святий апостол Павло у Посланні до євреїв каже, що ми маємо такого Первосвященника, який може співчувати нашим немочам (пор. Євр. 4, 15). У дослівному перекладі з грецької мови в цьому висловлюванні йдеться не просто про якесь почуття до того, хто страждає, а про співстраждання. І цими днями ми побачимо, що наш Спаситель увійде в повноту людського буття, з болем, страхом і смертю. Цей Первосвященник, продовжує апостол Павло, розділив із нами все, крім гріха (пор. там само).
Ще однією рисою Христового священства є те, що його може прийняти тільки той, хто покликаний як Арон. Бо ніхто не здатний звершувати Божого діла, якщо Господь Бог його до цього не покличе, не вповноважить і якщо не зробить дійсним його священнослужіння.
Спаситель разом із нами страждає і покликає багатьох із нас. На цій Тайній вечері ми святкуємо встановлення важливих Таїнств Христової Церкви – Пресвятої Євхаристії, тобто Причастя Тіла і Крові Христових, і Священства. Христос знає, що немає досконалих людей, і до своєї божественної служби, яку ми бачили сьогодні під час Чину вмивання ніг, Він покликає тих, у кого дух бадьорий, але тіло немічне. Він покликає тих, хто носить цей скарб у глиняних посудинах, того, хто зрікається Його тричі за один вечір… Христос покликає, щоб розділити з усіма нами через наше людське буття і служіння все те, ким Він є; дає нам Боже, вічне життя, спасаючи нас своєю животворною смертю.
Тому сьогодні я хочу привітати все духовенство нашої Церкви, усіх тих, кого Господь Бог, знаючи про наші немочі, співчуваючи нам і співстраждаючи з нами, покликав до своєї служби. Вітаю вас, преосвященні владики і дорогі отці. Сьогодні Христос звертається до нас: «Ви звете Мене Учителем, хочете наслідувати, бути учасниками Мого служіння? Ось Я вам покажу, що це означає. Хто хоче серед вас бути першим, хай буде останнім. Нехай буде кожному слугою». Це те служіння, до якого Він покликає у Таїнстві Священства кожного з нас.
Нехай всемилостивий Господь скріпить усіх нас, священнослужителів, щоб ми були достойними тієї величезної служби, яку вручив у цей Страсний четвер у наші руки наш Спаситель. Молімося, щоб у нашій Церкві ніколи не забракло покликань до священничого і монашого стану. Молімося, щоб нашим людям на всій земній кулі ніколи не забракло небесного хліба – Тіла і Крові Ісуса Христа, – того хліба, який може бути поданий тільки руками священника.
Пригадую, як виконуючи єпископське служіння в Аргентині, я приїхав відвідати вірян в одну парафію, в якій близько тридцяти років не було священника. Сивоголові чоловіки, плачучи, просили мене: «Владико, дайте нам священника, щоб нам не забракло небесного хліба, бо на земний хліб ми вже якось собі заробимо».
Нехай Господь Бог буде прославлений за великий дар Священства на спасіння людського роду, щоб ми чинили за його прикладом і служили Богові й людям так, як сам Христос нам це сьогодні показав у своєму упокоренні.
Страсна (Велика) п’ятниця
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 13 квітня 2012 року
На цій Літургії ми стали свідками розп’яття і смерті нашого Спасителя. Щойно ми разом Його поховали і поклали до гробу. Святі Отці говорили, що жодна особа протягом всієї історії людства не може лишитися осторонь цієї події Страсної п’ятниці. Бо навіть тоді, коли хтось не бере жодної участі в ній, то стає на чийсь бік. Кожен чоловік чи жінка завжди стане або на бік Пилата, який умив руки, або на бік синедріону, який засудив Христа на смерть, або на бік юрби, яка насміхалася і плювала в Нього, або на бік учнів, які, можливо, розбіглися в ту хвилину, або на бік Богородиці – Матері Спасителя, яка залишилася під хрестом з улюбленим Ісусовим учнем Іваном і пережила до кінця драму смерті Сина.
Дякую вам за те, що ви стали сьогодні поруч із Йосипом і Нікодимом, які загорнули в чисте полотно це зранене, згорьоване, знеславлене Христове Тіло, і ми разом склали Його до гробу. Святі Отці вважають, що люди, які духовно переживають цю подію, можуть набагато глибше взяти в ній участь, ніж ті, які фізично в той історичний момент були в Єрусалимі.
А проповідник Папського дому, отець Раньєро Канталамесса (італійський священник та монах ордену капуцинів, який служить проповідником Папського престолу з 1980 року. – Ред.), каже: «Якщо, повернувшись сьогодні додому, ви почуєте запитання, де були в обід, то скажіть, що були на Голготі. Ви були біля гробу Господнього».
Поглянувши духовним зором на ці події, можемо відзначити, що все відбувалося в поспіху: Христа швидко схопили, засудили, вбили і поховали, навіть не довершивши всіх обрядів тогочасного юдейського похорону.
Однак у тому поспіху людини була ціла вічність, у цих подіях перебував Бог-Творець. Тоді думали, що зневажають і принижують людину, а насправді – зневажили й принизили Бога. Тоді думали, що засудили того, хто став невигідний певній групі тогочасного суспільства, але розп’ятий на хресті виправдав грішників. Ісус Христос приніс оправдання тим, хто справді через свої гріхи та злочини був засуджений на вічну смерть, але Його кров’ю отримав вічне життя.
Як часто ми спішимо судити людину!? Судимо того, хто є біля нас, кого знаємо чи навіть не знаємо, хоч і вважаємо, що кожна людина створена на образ і подобу Господа Бога. Будьмо обережні, аби поспішним людським судом ми не натрапили на самого Бога, який присутній у людині, котра є поруч.
Христос опинився в гробі і все заспокоїлося. Настав новий день – Велика субота, день спочинку. Наче царя, який спить, сторожуватимуть Спасителя римські вояки. І цей день спочинку потім перетвориться на день нового створення – Його Воскресіння!
Господи Ісусе Христе, який дав себе зневажити за мене, дав себе розіп’ясти, щоб дарувати мені вічне життя, помилуй і спаси нас, тих, що беремо участь у Твоїх страстях, щоб ми взяли участь у Твоєму славному триденному Воскресінні.
Страсна (Велика) п’ятниця
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 3 травня 2013 року
Ми щойно разом із вами побували на Голготі. Ми бачили, як вмирав на хресті наш Спаситель. Стали свідками того, як з Його боку витекли кров і вода, що дали початок таїнственному життю Церкви. Із нами тут був Йосип з Ариматеї, який випросив тіло Христа у Пилата. Разом із Йосипом Ариматейським, Матір’ю та улюбленим учнем Христа і жінками ми взяли участь у похоронній процесії. Щойно бездиханне тіло нашого Спасителя вклали до гробу і поклонилися Йому.
Говорячи про цей день, пророк Ісая описував те, що ми бачили і чули, такими словами: «Як агнця непорочного ведено Його, як те ягня, яке мовкне перед руками стрижія. Смиренний суд над Ним відбувся. Візьметься від землі життя Його, рід же Його хто оповість?» (53, 7–8). Євангелист Іван, говорячи про події п’ятниці, розповідає, що в той момент, коли Христос помер на хресті, у єрусалимському храмі закололи пасхальне ягня. Пророк Ісая показує, що смерть нашого Спасителя є здійсненням образу пасхального ягняти.
Святкування Пасхи у Старому Завіті було пов’язане з подією визволення Божого люду з єгипетської неволі. Пасхальне ягня у цьому визволенні відігравало основну роль. Господь сказав заколоти непорочне, без жодної плями ягня і його кров’ю помазати одвірки; велів не ламати йому костей, а спожити його. Ангел смерті оминув тільки той дім, який був ознаменований кров’ю пасхального ягняти («пасха» означає «перехід», – перехід ангела смерті). Хто не був захоронений кров’ю пасхального ягняти, був приречений на смерть.
Святий Іван Золотоустий пояснює, що цей старозавітний пасхальний агнець був лише прообразом всього того, що ми сьогодні бачили і чули, що переживаємо. Христос є нашим пасхальним Агнцем. Своєю кров’ю Він не помазав одвірки, а освятив усіх нас. Подібно до того, як кров пасхального ягняти в Старому Завіті захоронила первістків Ізраїлю від смерті, так кров нашого Спасителя, пролита на хресті, сьогодні захороняє усіх нас – мене і вас – від вічної погибелі. У Ньому сьогодні весь людський рід знайшов спасіння. Він є наша Пасха, наш мир, який, проливаючи свою кров за грішників, бере на себе кару за наш гріх і відкриває нам дорогу у вічне життя. Тому наша Пасха – це перехід від смерті до життя разом із нашим Спасителем.
Один з єпископів четвертого століття, який у Великодню п’ятницю промовляв до людей, як я сьогодні говорю до вас, сказав так: «Наше справжнє життя почалося зі смерті Христової, бо Його ранами ми зцілилися, а Його смертю отримали життя». Наше свідоме життя починається тоді, коли ми збагнемо, що Він помер за мене особисто.
Сьогодні той день, коли всі ми отримали у Ньому життя вічне. «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» – наша Пасха, Христос, якого ми нині поклали до гробу. Цілуймо Його, покладеного в гробі, зображеного на цій плащаниці, помазуймо Його кров’ю своє серце і Він зробить нас вільними від гріха та смерті.
Нехай Христос, наша Пасха, буде цими днями нашою дорогою і надією. Бо Його смертю смерть зруйнована. Смерть людини вже більше не кінець життя, а Пасха, перехід від життя у цьому світі до життя з Богом.
Воскресіння Христове
м. Київ, храм Святого Василія Великого, 15 квітня 2012 року
Ів. 1, 1–17
«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай же святкує увесь видимий світ і невидимий, Христос бо воскрес – радість вічна!»
Воскресна утреня, канон Пасхи
Преосвященні владики!
Високопреподобні, всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Дорогі в Христі!
Христос воскрес! Із цим радісним урочистим привітанням хочу передусім сьогодні звернутися до всіх вас, тих, які сьогодні є в храмі тут, у серці України, і разом із нами переживають момент Воскресіння Христового, усіх тих, хто поєднаний із нами через радіо, телебачення, Інтернет, у різних країнах, на різних континентах. Усіх вас вітаю з найбільшим християнським святом – святом Пасхи Господньої.
Як розповідають нам святі Євангелії, у цю ніч жінки-мироносиці пустилися в дорогу до гробу. Ця їхня дорога, як каже наше наша Літургія, була сумна. Миро, яке вони несли, було змішане зі сльозами. Ідучи, вони плакали і думали, як їм послужити Тому, хто лежить у запечатаному гробі. Жінки були розгублені, бо не знали, що їх там чекає. Але прийшовши, вони побачили, що камінь був відвалений, а гріб – порожній, і почули від ангела звістку про Воскресіння Того, до кого вони прийшли. І сталося щось дивне: на звістку ангела їхні сльози і плач перемінилися на радість.
Можемо сказати, що свято Воскресіння – це день всесвітньої, космічної переміни. Коли Христос воскрес із мертвих, Його мертве, згорьоване тіло перемінилося на тіло живоносне і животворне. Тіло, яке було зневажене, перетворилося на тіло прославлене, яким Христос вийшов із запечатаного гробу, а пізніше ввійшов крізь замкнені двері до своїх учнів і у своєму тілі показав силу та славу Воскресіння і життя вічного. Воскресіння – це знак великої переміни, яка чекає все людство. Один із древніх вчителів Церкви, Сардійський єпископ Мелітон (друге століття) у день Пасхи сказав такі слова: «Христос увібрав у себе всі страждання всього людства, від першої до останньої людини, яка жила, живе і буде жити на землі. Його було вбито ще в праведному Авелі. Він подорожував із Яковом і Авраамом. Його було зв’язано і принесено в жертву разом з Ісааком. Його було продано в рабство разом із Йосипом. Його було вигнано разом із Давидом і зневажено разом із пророками. Його, якого Ісая називає чоловіком болів, було розіп’ято і покладено до гробу. Але Він воскрес із мертвих і возсів по правиці Бога Отця у вічній славі».
Ми можемо сказати, що Христос, який сьогодні переможно виходить із гробу, є з кожною сучасною людиною, яка плаче і страждає, із кожним засудженим, із кожним несправедливо кинутим за ґрати, із кожним, хто розгублений і позбавлений надії. Він є з усіма нами, щоб наш плач, наші страждання перемінити на радість. І сьогодні ми тішимося у воскреслому Христі, знаходимо вихід із безвихідних ситуацій, силу серед безсилля, новий початок серед, здавалося б, остаточного кінця. Мабуть, найбільшої переміни разом із Христом зазнають усі праведники, які від віку чекали на Нього в аді. Він сьогодні бере за руку старого Адама, прабатька, початок усіх тих, які згрішили, і виводить від смерті до життя. В’язниця смерті порожніє, бо Христос розбиває її двері. Тому сьогодні тішиться небо, земля і глибини підземні, як співає у своїх піснеспівах свята Церква.
Думаю, багато з вас пам’ятають подію, коли серед тюрми народів, якою був Радянський Союз, залунав голос співака: «Ми ждьом пєрємєн». Його голос розбудив серця численних людей і був провісником падіння в’язниці народів. Сьогодні ми також можемо сказати: ми чекаємо змін у різних сферах особистого, сімейного, суспільного, державного життя. Але воскреслий Христос каже, що ми повинні чекати не склавши руки, бо ми, християни, носимо в собі Воскресіння нашого Спасителя і здатні перемінити Його силою плач на радість, сльози на сміх, відчай на надію, яка випливає з порожнього гробу. Тому вітаймо одне одного великоднім привітом, розповсюдьмо ту переміну по всіх наших домівках, по всьому нашому суспільстві, занесімо туди, де її немає, де на неї чекають. Нехай світло сили Воскресіння пронизує всіх нас і поведе нас до життя вічного.
На Тайній вечері Христос сказав своїм учням: світ тішитиметься і веселитиметься, а ви будете плакати, але ваш плач на радість обернеться. Нехай цей момент врешті настане і сила Воскреслого відкриє нам нові двері для наступного кроку в наше світле й вічне християнське майбутнє.
Світлий понеділокХрамове свято Патріаршого собору Воскресіння Христового
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 25 квітня 2011 року
Ів. 1, 18–28
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати й сестри!
«Воскресіння Твоє, Христе-Спасе, ангели оспівують на небесах…» Цими словами Пасхального гімну ми розпочали проголошувати світові пасхальну радість. Властиво, святкування Пасхи для нас, християн, полягає у святкуванні Христового Воскресіння.
Воскресіння Христове – це не лише глибока раціональна ідея, не тільки містичний досвід Божого люду. Це історичний факт, подія, яка трапилася пасхальної ночі, коли відбувся перехід від темряви до світла, від смерті до життя, і яка назавжди стала центром людської історії.
Саме в Христовому Воскресінні втілився зміст старозавітної Пасхи: Христос став пасхальним Агнцем і своєю кров’ю врятував новозавітний Божий люд від гріха й смерті. Червоне море, перехід через його води були лише прообразом Таїнства Хрещення, переходу через хрещальні води, що означають вхід у Христову смерть, а водночас – у Христове Воскресіння.
Подібно, як розрізнені ізраїльські племена під час виходу з Єгипту пізнали визвольну дію Бога й перетворилися на єдиний народ, так само й ми – перейшовши через хрещальні води Володимирового Хрещення – тут, на цьому місці, вийшли на берег Дніпра єдиним народом.
Недаремно храм Воскресіння Христового сьогодні є осердям Єрусалима. Немарно те місто завдяки Воскресінню Христовому набуло іншого значення й виміру. Наш стольний град Київ називають українським Єрусалимом. Тож не дивно, що в його серці теж постав храм Воскресіння Господнього.
Цікаво, що цей собор Воскресіння спонукав інших наших братів також подумати про будівництво храму Воскресіння. Мабуть, ця подія має перемінити не лише Єрусалим на Святій землі, а й Київ на святій українській землі.
Дорогі в Христі, ми сьогодні переживаємо унікальну історичну подію – вперше святкуємо храмовий празник нашого Патріаршого собору тут, у цьому соборі Воскресіння Христового.
Нині в особливий спосіб просимо Господа Бога про те, щоб наш український народ, відновлений у дійсності Володимирового Хрещення, знову став на тих святих горах стольного града Києва єдиним, об’єднаним Божим людом! Хай буде не розрізненими племенами, які живуть у різних регіонах України, як дехто сьогодні представляє нас світові, а єдиним Божим людом, котрий у Пасці Господній постає як люд Божий і об’єднаний.
Сьогодні ми справді з великою вдячністю служимо урочисту Літургію за наших жертводавців, які єднаються з нами, будучи в різних куточках земної кулі. І ця єдність Божого люду тут, у цьому храмі, і нині, у цьому празникові, особливо відчутна.
Ми сьогодні просимо, щоб так само, як Воскресіння Христове стало поворотним моментом в історії всього людства, цей храм на берегах Дніпра, його будівництво й освячення стали зворотним пунктом не лише в історії нашої Церкви, а й цілого українського народу.
Тринадцятого квітня 2004 року, коли Блаженніший Любомир започаткував повернення осідку Отця й Глави Української Греко-Католицької Церкви до Києва, він виголосив доленосне слово, яке називалося «Один Божий люд у краї на Київських горах». У цій промові Блаженніший Любомир накреслив перспективу пасхальної переміни не лише нашої Церкви, а й усього українського народу. Бо в тому рухові від смерті до життя Пасха вже не є чимось зовнішнім, якоюсь зміною обставин чи угод, а стає реальною внутрішньою переміною Церкви й народу. Серед багатьох моментів такого переходу й переміни нашого народу і Церкви Блаженніший Любомир наголосив, зокрема, на переході від конфесійного взаємопоборювання між Церквами-спадкоємицями Київського християнства до першості в любові.
Наша Церква, яка першою почала будувати храм Воскресіння Христового в Києві, хоче бути першою в любові. Серед усіх братів, до спілкування з якими Господь Бог нас сьогодні закликає, ми хочемо бути першими носіями тієї доброї звістки Воскресіння Христового, котра, можливо, і перемінить усіх наших братів – спадкоємців Київської Церкви. А та внутрішня переміна й та першість у любові, яких ми всі повинні прагнути, буде добрим початком для побудови єдиної помісної Церкви, єдиного Божого люду в краї на Київських горах.
Ми сьогодні приносимо в цій Літургії на престол Господній всю нашу Церкву й увесь наш народ і благаємо, щоб Він перемінив усіх нас, наповнив нас пасхальною силою любові й радості, а відтак дав нам добрих людей, добрих приятелів і братів, щоб невдовзі цей храм Воскресіння Господнього, Патріарший собор, було освячено, і він став наріжним каменем Української Церкви й нашого народу в нову історичну епоху.
