Читать книгу: «Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)», страница 10

Наступний мікрорегіон, де ми картували найбільшу кількість пам’яток Х ст., які стали основою для подальшого розселення, є Західно-Подільська область. Тут відзначаємо три основних ареали розселення. Перший – у районі Товтрового кряжу. Основні пам’ятки тут зосереджувалися у середній течії р. Збруч навколо городищ Богіт та Крутилів І. Це пам’ятки, що виникли і розвивалися як центри слов’янських общин мікрорегіону й впродовж наступних періодів ХІ‒ХІІІ ст. виконували функції центрів територіальних общин. Другий ареал – басейн р. Серет. Він, як і багато інших ареалів раннього розселення, є екотоном, що поєднує каньйоноподібні долини Західно-Подільського Придністров’я та переважно рівнинний рельєф Тернопільської рівнини. Тут відзначаємо розселення на різних ділянках течії ріки, особливо інтенсивне у середній та нижній течії Серету. Основними укріпленими центрами навколо яких формуються сільські поселення є городище давнього Теребовля та городище Долина IV. Останнє припинило власне існування на межі Х‒ХІ ст., проте у цьому районі тривав і надалі розвиток сільських неукріплених поселень аж до другої половини ХІІІ ст. Нижче за течією відзначимо три синхронних городища Біла І, ІІІ, IV. Городище Біла ІІІ дослідники визначають як ранню князівську фортецю, що виникали на цій території у Х ст. як свідчення її одержавлення та, здогадно, ототожнюють її з літописним Моклековим (1211 р.). На захід від цієї групи городищ, на відстані 12‒17 км нами картовано групу поселень Х ст., що могли становити дальню округу городища Біла ІІІ. Третій ареал розселення – у районі Західно-Подільського Придністров’я, а саме у нижніх течіях річок Серет та Джурин. Тут сільські поселення формувалися в окрузі укріплених центрів Більче-Золоте І (р. Серет) та городищ Городниця та Бабин VII (р. Джурин) (Див. вкладку).

П’ятим мікрорегіоном басейну Дністра, де картовано ранній ареал розселення, є Пруто-Дністровська область. У цьому регіоні розглядаємо зону межиріччя Прута та Дністра, а також Подільські Товтри – район лівих приток Дністра, що у давньоруський час мав назву «Пониззя». Тут картографовано найбільшу кількість ранніх поселень та городищ, що склали основу розселення мікрорегіону в подальші періоди. Основні пам’ятки сконцентровані у районі Хотинської височини, басейні верхньої течії р. Прут, та у басейні течії р. Дністер із притоками. У районі Подільських Товтр основне розселення на ранньому етапі відбувалося у басейні Дністра між притоками Жван та Каліус у зоні впливу таких укріплених центрів, як Подільське, Пижівка, Тимків, Пилипи‒Хребтіївські, Хребтіїв, Глибівка. Відзначимо, що до межі Х‒ХІ ст. усі городища окрім Глибівки припинили власне існування, поступившись місцем новим, що, очевидно, свідчить про зміну політичної ситуації у мікрорегіоні у ХІ ст. Пам’ятки сконцентровані у районі «Пониззя» та Хотинської височини містяться у мікрорегіоні, який є одним з найкраще досліджених у плані кількості поселень слов’янського та давньоруського часу, їхньої детальної хронології, визначення площі, характеру розміщення, знахідок. Завдяки вивченню різних аспектів сільських поселень у цьому регіоні ми маємо можливість з високою імовірністю розглядати ареали традиційного розселення та динаміку розвитку поселень з позицій археологічної карти. Зокрема, такий аналіз нами було здійснено для мікрорегіону Хотинської височини. Автором докладно були розглянуті передумови заселення мікрорегіону, кількість та розташування пам’яток на кожному з етапів Х‒ХІІІ ст., проаналізовані вірогідні місця ведення господарської діяльності, для чого були залучені дані про ландшафти, ґрунти, гідросистему, простежено динаміку та тривалість існування давньоруських поселень до ХІІІ ст. включно. Внаслідок проведеної роботи з детального вивчення мікрорегіону Хотинської височини автор зробила низку таких висновків. Розглядаючи динаміку розселення в регіоні, зазначено безперервність існування на цій території життя, не дивлячись на істотне збільшення або зменшення кількості населених пунктів у різні періоди. Проведене картування мікрорегіону та сусідніх регіонів – басейну Прута і Дністра дає змогу з упевненістю стверджувати, що основою для розселення в давньоруський час послугували поселення людності райковецької культури. Привертає увагу також їхнє нерівномірне розміщення у районі височини, більшою мірою в північно-західних, північних і південно-східних районах, і меншою мірою – на півдні Хотинської височини. Опосередковано, цей факт може служити підтвердженням думки, висловленої Б. О. Тимощуком і С. В. Пивоваровим про етнічні межі спільності райковецької культури пов’язані з територією тиверців в районі Подністров’я та Прикарпаття. Повертаючись до динаміки виникнення та розвитку поселень, зроблено такий висновок. З усієї кількості населених пунктів, які ми картували в регіоні Хотинської височини (130), у VІІІ ст. виникло 49 (37 %), ІХ – п’ять (4 %), Х – 10 (8 %), ХІ – шість (5 %), ХІІ – 60 (46 %) поселень і городищ від загальної кількості середньовічних пам’яток, зафіксованих у мікрорегіоні. Із картованих поселень ХІІ‒ХІІІ ст. у мікрорегіоні Хотинської височини 13 % поселень продовжили власне існування в наступних століттях.

Розглянуті нами ареали традиційного розселення у Х ст. у подальші періоди увійшли до складу чотирьох князівств Галицької землі. Так, ареал вододілу Дністра, Сану та Західного Бугу став частиною районів Перемишлянського та Звенигородського князівств. Ареали розселення у області Західного Поділля, Пруто-Дністровській області та районі Подільських Товтр стали частиною Теребовлянського князівства, тоді як ареали розселення у області Прикарпаття, Рогатинського та Придністровського Опілля утворили центральні та північні райони Галицького князівства. Гірські райони стали південно-західними рубежами Перемишлянського, Галицького князівств і водночас усієї Галицької землі.

Розглянемо подальшу динаміку розвитку сільських неукріплених поселень у межах цих чотирьох князівств, починаючи від джерел Дністра.

Перемишлянське князівство

Територія Перемишлянського князівства у межах сучасної України охоплює вододіл Сану, приток Західного Бугу, а також джерела та верхню течію Дністра з притоками. За фізико-географічним районуванням ця територія належить до Передкарпатської височинної області та включає такі райони як Розточчя, Східні Бескиди (до р. Стрий включно). Звернемо увагу на вододіл Дністра та Сану, а також джерела та праві притоки Дністра. У межах Перемишлянського князівства характерною особливістю розселення є формування поселень у передгірській зоні, яка також є екотоном хвойних і широколистих порід. Відповідно, ці чинники вплинули, з одного боку, на місце розташування поселень навколо укріплених центрів, з іншого – на їхню господарську діяльність, яка, вочевидь, була підпорядкована обслуговуванню цих центрів і не мала суто селянського характеру. До такого висновку нас приводить характер розміщення городищ у цій зоні. Усі вони розміщуються по лінії Карпат – південний схід-північний захід із середньою відстанню 18 км між ними, окрім городища Посада Новоміська. Так, період ХІ ст. позначився виникненням двох нових городищ, які доповнили лінію городищ Х ст. у цьому регіоні (Див. вкладку). Це городища Ступниця та Дрогобич. Таким чином, розселення відбувалося у двох зонах – Передкарпатській, більш рівнинній, навколо городищ Ступниця, Дрогобич, Уличне. Та у гірській зоні, навколо городищ Посада Новоміська (літописне Радим?), Урич (Тустань) та Верхнє Синьовидне. Детально картованих сільських поселень у цій зоні мало: Тухля, що, можливо, мало стосунок до шляху через Карпати (у цьому районі міститься перевал т. зв. Тухольські ворота) та Ступниця І, що виникло одночасно з городищем. Доповнити картину розселення можемо завдяки картованим поселенням та городищам широкого датування (давньоруські). Таких налічуємо 11, п’ять – у передгірській зоні та шість у гірській. Серед гірських городищ відзначимо три, розташовані по лінії перевалу «Тухольські ворота», це – Верхнє Синьовидне І, Дубина, Сколе І. У передгірській зоні концентрація городищ спостерігається у районі городища ХІ‒ХІІ ст. Ступниця. Сільські поселення зафіксовані біля берегів малих річок, приток Дністра у гірській та передгірській зонах у районі городищ Посада Новоміська (літописне Радим (?) – три поселення та городища Городисько – два поселення (басейн Сану). ХІІ ст. характеризується у мікрорегіоні зникненням трьох ранніх укріплених центрів, що існували у Х‒ХІ ст. (Уличне, Верхнє Синьовидне, Посада Новоміська (літописне Радим (?). Натомість виникли п’ять нових у інших місцях – Більче, Бич, Спас, Березець (басейн Дністра), Библо (басейн Сану). Городище Спас існувало з перервами у ХІІ ст. і пізніше у ХV‒ХVI ст. Навколо цих городищ також фіксується виникнення сільських поселень – переважно у найближчій окрузі до 1 км. Широка округа спостерігається у передгірській зоні навколо городища Березець від 1 до 15 км (див. вкладку). Межу ХІІІ‒ХІV ст. пережили два городища Урич (Тустань) – виникло у Х ст. та Дрогобич – виникло в ХІ ст. (див. вкладку). Більшість сільських поселень давньоруського часу не переживає межу ХІІІ‒ХІV ст., як і у більшості інших регіонів Галицької землі.

Звенигородське князівство

У межах Звенигородського князівства розвиток поселень в основному відбувався в осередках ареалів раннього розселення – у районах Гологорів, Вороняків та Щирецькому районі. Це доволі різні за мікрорельєфом регіони, хоч і характеризуються спільною рисою – надто перетнутим рельєфом, утвореним у крейдових вапнякових породах. На півночі Звенигородського князівства міститься частина масиву Грядового Побужжя, що належить до іншої природної області – Малого Полісся. Ця частина мікрорегіону вирізняється пласкими заболоченими рівнинами і, за результатами нашого картування, трикутник між верхніми течіями р. Свині, Західного Бугу та Думного Потоку (південна частина Грядового Побужжя) залишався незаселеним протягом усього періоду Х‒ХІІІ ст.

Одним із найкраще картованих мікрорегіонів є Щирецький фізико-географічний район, що лежить на південь від Розточчя і характеризується значно більшою рівнинністю порівняно із сусідніми мікрорегіонами. Він перебуває у західній частині Звенигородського князівства й основними укріпленими пунктами, що існували в ХІ ст. у цьому мікрорегіоні є городища Завадів, Львів 100, Львів V, що існували з Х ст. та чотири нових городища, що виникли у ХІ ст. Львів І, Великі Грибовичі, Страдч, Щирець. Характерно, що сільські поселення у зоні впливу цих городищ розташовані на кордоні семи кілометрової зони, майже біля підніжжя вододілу. Таких поселень налічуємо близько 20 (Див. вкладку).

У районі Гологорів центрами розселення у ХІ ст. були власне Звенигород (літописне 1087 р.) та городище Підгородище – південно-східний пригород Звенигорода. Доповнити картину розселення у цьому регіоні можемо завдяки пам’яткам широкого датування – городищ та поселень, що простягнулися вздовж масиву Гологори із заходу на схід – Деревач, Підгородище ІІ, Вижняки, Чемеринці, Урмань (Див. вкладку).

Ще одним районом розселення, що відзначається досить високою концентрацією сільських поселень та городищ, є вододіл Серету, Стиру та Західного Бугу. У межах Звенигородського князівства він припадає на сходження двох масивів – Гологорів та Вороняків. Основними центрами розселення з Х ст. тут було потужне городище Пліснеськ, що розташоване у самому центрі вододілу й, очевидно, було центром округи аж до Нового часу (XVIII ст.). З ХІ ст. поряд із Пліснеськом діяло городище Олесько (басейн Стиру). У ближній окрузі цих городищ (5 км) ми фіксуємо вісім поселень, що існували у ХІ ст. два з них – в окрузі Пліснеська, продовжили існування з попереднього періоду. Також у цьому районі ми картували шість городищ давньоруського часу – Княже, Ушня, Городилів, Сасів, Колтів, Йосипівка. Характерно, що навколо городища Княже в окрузі від 2 до 5 км фіксуємо чотири поселення, що існували з Х до ХІІІ ст. та одне широкого датування. Можливо, назва цього городища може опосередковано свідчити про його статус як державного пункту, а тривале існування сільської округи опосередковано свідчить про те, що саме цей пункт був центром округи у вододілі Дністра та Західного Бугу, тоді як Пліснеськ був центром округи у вододілі між Дністром, Стиром та Західним Бугом – на північній межі Звенигородського князівства.

Район Опілля у межах Звенигородського князівства був заселений в основному у південно-західній частині та розселення формувалося навколо потужного центру – городища Стільсько, це пам’ятки слов’янського часу, що у давньоруський час активно використовувалися населенням регіону аж до XIV ст., а також навколо городища Ілів, яке також існувало з попереднього часу – Х ст.

Період ХІІ ст. на теренах князівства відзначається суттєвим збільшенням сільських поселень порівняно з попередніми етапами. Характерною ознакою поселень цього часу є те, що часто вони формують групи, витягнуті вздовж берегів малих річок, у середньому по п’ять поселень. Особливо відзначимо, що відбувається розселення у південно-східній та західній частинах князівства, які до часу ХІІ ст. були доволі слабо заселені. Це район верхів’їв та верхніх течій приток Дністра (Золота Липа та Стрипа з притоками), що протікають територією Подільської височини. У цьому регіоні ми фіксуємо суто сільське розселення без тяжіння до певних укріплених пунктів (див. вкладку). Ми картували усього чотири городища, що виникли у означеному мікрорегіоні у ХІІ ст. – Гологори, Заруддя І, Нище І, Оліїв І. Та три городища широкого датування – Чемеринці, Урмань, Тростянець. В окрузі цих городищ було картовано 54 нових поселення, що виникли у ХІІ ст. та продовжили власне існування до середини ХІІІ ст. Подібна картина із сільським розселенням по берегах малих річок, часто групами, без тяжіння до укріплених центрів спостерігається і у інших мікрорегіонах князівства. Найбільш потужне розселення (39 нових поселень) зафіксовано у районі Гологорів між городищами давнього Звенигорода та городищами Львів V та Львів 100 (див. вкладку). Майже не змінилася ситуація з розселенням у районі вододілу Західного Бугу та Дністра на межі сходження масивів Гологорів та Вороняк. Ситуація з розселенням, що склалася тут із Х ст., проіснувала майже без змін до середини ХІІІ ст., коли більшість давньоруських пунктів загинули внаслідок татарської навали. Загалом у ХІІІ ст. спостерігається незначне зменшення кількості поселень, зникло 16 з-поміж більш ніж 140 поселень, що існували у ХІІ ст. (див. вкладку). Характерною рисою сільського розселення на території Звенигородського князівства також є те, що більшість поселень, які виникли на ранніх етапах, продовжили власне існування до середини ХІІІ ст., втім, як і городища. Тут, на відміну від волостей Волинської землі, ми не фіксуємо різкого зникнення ранніх укріплених центрів та виникнення натомість нових. Ріст кількості городищ відбувається з ХІІ ст., проте більшість попередніх центрів за незначними винятками продовжували існувати поряд із ними.

Галицьке князівство

Розглядаючи виникнення та розвиток поселень у межах Галицького князівства, відзначимо, що його регіони були заселені доволі нерівномірно. Почасти причиною цьому є суттєві відмінності у природних умовах регіону. Дністер ділить територію князівства по лінії північний захід – південний схід. Регіони, що містяться на північний схід від цієї умовної лінії, належать до району Придністровського Опілля, Тернопільської рівнини та Західно-Подільського Придністров’я. Це райони найактивнішого сільського розселення з часу ХІІ ст. Регіони, що розташовані на південний захід від течії Дністра, належать до області Передкарпаття, Буковинсько-Покутських Карпат та, частково, Прут-Дністровської області. Розселення у цих трьох мікрорегіонах вельми відрізнялося за своєю структурою. Загалом у межах Галицького князівства процес розселення у ХІ ст. багато у чому наслідує систему, що сформувало у регіоні Передкарпаття у VIII‒ІХ ст. слов’янське населення людності райковецької культури. Цікаво, що поселення та городища тут формувалися у тих самих мікрорегіонах – уздовж течії Дністра та у межиріччях Пруто-Сіретському і Пруто-Дністровському, повторюючи традиційні місця господарювання попередніх поколінь на сірих ґрунтах, залишаючи дернов-підзолисті масиви неосвоєними. Це райони правих приток Дністра від р. Свича до р. Ворона (Див. вкладку). Порівняно з регіонами Волинської землі, де ХІ ст. характеризується збільшенням кількості сільських поселень, які виникали разом із новими городищами та переважно становили їхню округу, на території Середнього Дністра та у Пруто-Дністровському межиріччі картування поселень ХІ ст. засвідчило доволі невелику кількість – 46 сільських поселень (Див. вкладку). У ХІІ ст. кількість нових поселень стрімко зростає (до 170), а разом із ними і городищ. Виникає 15 нових, порівняно з 12 городищами, що існували у окресленій частині Галицького князівства в ХІ ст. Характерно, у частині поселень, що існували в ХІ ст. на півдні князівства припиняється життя, тоді як у сусідньому Звенигородському князівстві у цей час більшість поселень ХІ ст. продовжили власне існування у подальші періоди (Див. вкладку). Стрімкий зріст кількості пам’яток на півдні Галицького князівства збігається з часом включення цих територій до складу Галицького князівства. Характер сільського розселення у цей час подібний до сусідніх регіонів Галицької землі – поселення розташовуються уздовж берегів малих річок, часто групами у середньому по п’ять поселень або розосереджено. Також не спостерігається виразного тяжіння поселень до найближчих укріплених пунктів. Зокрема, відзначимо такий тип розселення у басейні лівих притоків Прута та Кіцманської та Ставчанської Совиць. У цьому мікрорегіоні динаміку розселення автор розглянув докладно. Водночас укріпленими центрами, які сформували потужну сільську округу на південному заході князівства у ХІІ ст., були місто Василів (літописне 1230 р.), Хотин (літописне Плав (?), городище Перебиківці, Бабин VII, Недобоївці у басейні Дністра, городище Молодія, Ленківці (літописне Прут?), Чорнівка, у басейні Прута. Остання пам’ятка одна з небагатьох сільських укріплених пунктів, яка розкопувалася широкою площею і її функції як феодального замку та сільська округа докладно досліджені. Серед сільських неукріплених поселень на півдні князівства відзначимо Онут на Дністрі (літописне 1219 р.), який розташовувався на шляху з Галича до південних земель.

Ще одним регіоном активного розселення у межах Галицького князівства є район Подільської височини – східна частина князівства, де з ХІІ ст. спостерігається значне виникнення груп поселень по берегах р. Вільховець, Стрипа, Бариш (басейн Дністра), це – район Товтрового кряжу. Особливу увагу звернемо на групу з 12 поселень у районі пам’ятки Переволока VIII у басейні р. Стрипа (див. вкладку). Поселення розташовані далеко від укріплених центрів. Найближчі синхронні городища перебувають у радіусі 17‒22 км від неї. Припускаємо, що ця група поселень могла бути осередком округи мікрорегіону кряжу в ХІІ‒ХІІІ ст. за відсутності у ньому іншого адміністративного центру.

Регіон розселення на півночі князівства у районі давнього Галича відзначається високою концентрацію укріплених поселень. У радіусі 25 км від городища, залишків столиці князівства нами картовано 13 городищ. Значний їхній масив також спостерігається безпосередньо у басейні Дністра на південний схід від Галича на значній ділянці від р. Золота Липа до р. Джурин. Тут вони розташовані на відстані не далі ніж п’ять кілометрів одне від одного, із сформованою сільською округою, утворюючи таким чином суцільну смугу розселення уздовж Дністра (див. вкладку).

Розглядаючи розвиток розселення у передгірській та гірській зоні Галицького князівства, відзначимо, що це переважно зона укріплених поселень. Водночас це район бурих підзолистих ґрунтів, які з точки зору господарювання були значно менш придатні для землеробства, аніж сусідні, ближчі до Дністра мікрорегіони. Ситуація із розселенням у цій зоні наслідує систему, яка склалася з часів господарювання тут людності райковецької культури. Очевидно, що прикордонна зона та природні умови зумовили адаптацію поселень до цих чинників. Вірогідно, сільське життя у цій зоні, окрім функцій обслуговування укріплених центрів, було підпорядковане заняттям, відмінним від сільськогосподарської діяльності. Так, дослідники неодноразово відмічали у цьому регіоні існування соляних джерел, криниць та їхнє розроблення. Проблему, однак, становить їхнє датування, оскільки технологія видобування (виварення) залишалася незмінною протягом тривалого часу аж до впровадження промислових методів виробництва. Наразі точно датованими давньоруськими поселеннями у районах видобутку солі є сільські поселення Княждвір І, Косів, Лоєва, Нижня Велесниця, Пістинь, Старі Кути, Уторопи, Яблунів. Б. П. Томенчук відзначає концентрацію таких поселень, шляхів та виходів солі у районі Покутських Карпат. Він також склав карти соляних джерел мікрорегіону. Також варто відзначити розвідкові роботи Р. В. Сулика по давньому соляному шляху з Дрогобича до верхів’їв р. Стрий.

Серед поселень та городищ, які пережили рубіж ХІІІ ст. на території Галицького князівства, значна кількість спостерігається на півдні, у межиріччях Пруто-Дністровському та Пруто-Сіретському. Тут ми картували 7 городищ та 50 поселень давньоруського часу, які продовжили існування у XIV‒XV ст. Не в останню чергу таку кількість зафіксованих пам’яток можна віднести завдяки високому ступеню дослідження регіону. На півночі князівства ми зафіксували усього три таких пам’ятки – городища Нижній Струтинь, Старе Село, Підгороддя (див. вкладку).

Загалом динаміка розвитку сільських поселень у межах Галицького князівства є доволі неоднорідною й виразно підпорядкована різним природним зонам, у яких відбувалося розселення. Так, районом найактивнішого сільського розселення є східна частина князівства, де сільські поселення займали басейни численних малих річок, лівих приток Дністра. У басейні самого Дністра розселення відбувалося у зоні високої концентрації укріплених пунктів, а у передгірських та гірських районах переважають укріплені поселення. Більшість сільських поселень, що виникли у Х‒ХІ ст. у басейнах лівих приток Дністра, продовжили власне існування на відміну від частини поселень ХІ ст., що існували у Пруто-Дністровському межиріччі. Очевидно, така ситуація пов’язана із входженням південних територій до складу Галицького князівства.

Теребовлянське князівство

Динаміку розвитку сільських поселень у межах Теребовлянського князівства, як і попередніх регіонів, розглянуто з позицій розвитку ареалів традиційного розселення давньоруського населення у Х ст. Географічно територія Теребовлянського князівства поділяється на дві природні області. На північ від Дністра – область Подільської височини, що охоплює частину Товтрового кряжу. На південь від Дністра це – Прут-Дністровська область. Найзаселенішими регіонами в межах Теребовлянського князівства в ХІ ст. є два мікрорегіони, які загалом відповідають ареалам розселення попереднього періоду. Перший – район Товтрового кряжу та басейни малих річок, приток Дністра на захід від кряжу (Див. вкладку). Тут картовано 48 поселень, що існували в ХІ ст. З них, із попереднього часу (Х ст.), продовжили існувати 28 поселень, припинилося життя на 17 зафіксованих у мікрорегіоні поселеннях. Виникло 20 нових селищ. Також зафіксовано існування 12 городищ, із них шість продовжили своє існування з Х ст., на трьох припинилося життя, виникло шість нових городищ. Особливо відзначимо комплекс пам’яток (3 городища (Крутилів І, Богіт, Постолівка І), 15 поселень та курганний могильник) у районі городища Крутилів І. Два з трьох городищ (Крутилів І та Богіт) існували з Х ст. Городище Постолівка І виникло у ХІ ст. на лінії між двома городищами. Протягом усього часу існування до ХІІІ ст. цей комплекс, очевидно, являв собою релігійний центр округи. Його географічне розташування у найвищій ділянці Товтрів, багаторічні дослідження городищ, прилеглих поселень та могильників дали змогу авторам розкопок зробити висновок про роль цього комплексу як неординарного культового центру. Решта сім городищ ХІ ст. розташувалися у басейні р. Серет від її витоків до впадіння у Дністер. Сільські поселення, картовані в окресленому мікрорегіоні, в основному розташовані відокремлено від укріплених пунктів, по берегах малих річок. Особливої концентрації навколо певних укріплених центрів не спостерігається, на відміну від поселень ХІ ст. на території Волинської землі, де вони часто тяжіють до городищ. Центром розселення тут було городище давнього Теребовля, що існувало як укріплений центр іще з Х ст. У ХІ ст. у його окрузі виникло ще одне городище – Зелене, яке, найімовірніше, функціонувало як пристань давнього Теребовля та розташовувалося на південь від міста у місці впадіння р. Гнізни у Серет. Навколо нього вже з ХІ ст. формується сільська округа.

Іншим регіоном активного розселення в ХІ ст. у межах Теребовлянського князівства є його південна частина, що охоплює басейн середнього Дністра та його притоки від р. Жванчик до р. Каліус та Пруто-Дністровське межиріччя. У цьому регіоні князівства ми картували 11 городищ, що існували в ХІ ст. У цей час на п’яти із семи городищ, що існували з Х ст., припинилося життя. Це стосується компактної групи городищ на південному сході князівства у басейні Дністра (Пижівка, Хребтіїв, Пилипи‒Хребтіївські, Подільське, Тимків). Неподалік них у цьому самому мікрорегіоні виникло чотири нових городища, які продовжили існувати до середини ХІІІ ст. Таку ситуацію у мікрорегіоні пов’язуємо із включенням територій Пруто-Дністровського межиріччя до складу Давньоруської держави. Очевидно, поява нових укріплених центрів поряд із ранніми укріпленнями слов’янського часу є тому підтвердженням. Факт занепаду слов’янських городищ у ХІ ст. говорить також про утвердження нової системи управління (централізації влади) та про формування нової інфраструктури у регіоні. Щодо ранніх поселень на півдні князівства, то ми картували доволі невелику кількість і майже всі вони, окрім поселення Глибівка І, продовжили існувати у подальші періоди. В ХІ ст. зафіксовано збільшення кількості поселень до 20. З них 11 нових пам’яток, які здебільшого освоювали басейни лівих приток Дністра – Жванчик, Смотрич, Тернава, Ушиця. Спостерігається певна зміна у топографії поселень мікрорегіону, коли окрім рівнинних прирічкових долин (течія Дністра) населення переходить до освоєння районів височинних розчленованих терас на північ від Дністра (Див. вкладку).

Період ХІІ ст. для території Теребовлянського князівства позначився стрімким ростом сільських поселень та городищ. Це період найактивнішого освоєння регіону, як і у сусідніх князівствах Дністровського регіону. Так, було картовано 384 поселення та 59 городищ, що діяли у ХІІ ст. (див. вкладку). З них більшість поселень виникли на нових місцях. Щодо городищ, то більшість пам’яток ХІ ст. продовжили своє існування у подальші періоди. Сільське населення в цей час досить активно освоює височинні терасові ділянки малих річок, лівих приток Дністра, розташовуючись ланцюжком або групами вздовж річищ або біля джерел. Часто такі групи становлять 5‒6 поселень, розташованих компактно, на відстані менш ніж 400‒500 м, далеко від найближчих укріплених пунктів. Картовані могильники мікрорегіону біля багатьох із таких груп поселень дають змогу припустити, що кілька поселень разом із могильником, який міститься на відстані не більше ніж 1‒2 км, становлять один населений пункт. Такими, наприклад, можуть бути групи поселень у районі пам’яток Хоми V, Чернелів‒Руський ІІІ, Застінка І, Скоморохи І, що розташовані у басейні р. Гнізна на північ від давнього Теребовля (див. вкладку). Великий Глибочок VIII (верхня течія Серету). У басейні Дністра на півдні князівства такими населеними пунктами можуть бути групи Цвіклівці IV, Атаки ІІ. Серед укріплених центрів князівства, що сформували навколо себе велику сільську округу відзначимо міста Теребовль, Бакоту, Микулин. Городище Богіт (культовий центр, за визначенням дослідників пам’ятки), а також городища: Городище VI, Городище XVIII, Лисичники ІІ, Устя ІІІ, Дарабани (див. вкладку).

У ХІІІ ст. було зафіксовано доволі незначне зменшення кількості сільських поселень, більшість із них розташовані безпосередньо у басейні Дністра. Загалом кількість городищ та поселень у ХІІІ ст. залишилася сталою. Нами картовано 13 сільських поселень, що переживають рубіж ХІІІ‒XIV ст. Більшість із них розташована на півдні князівства у басейні Дністра. Така картина передусім пов’язується з доволі високим ступенем дослідження регіону.

Відзначимо окремо території на сході Теребовлянського князівства, що охоплюють верхів’я річок Ушиці, Тростянця, Каліусу. Ця територія залишалася малозаселеною протягом усього часу Х‒ХІІІ ст. (див. вкладку). Частково такий висновок ми робимо з огляду слабкіші дослідження цього регіону порівняно із західною частиною Теребовлянського князівства. Там розселення у верхів’ях лівих приток Дністра відбувалося у подібних топографічних та історичних умовах. Але більшою мірою факт слабкого розселення в означеному мікрорегіоні можна пояснити тим, що це були прикордонні території не лише князівства, а й Галицької землі загалом, яка межувала на цій ділянці з Болохівською землею. Окрім того, це зона близька до водорозділу двох великих річок – Дністра та Південного Бугу, двох різних типів ландшафтів – лучно-степових височинних (басейн Дністра) та лісостепових височинних (басейн Південного Бугу). Окрім того – це кордон двох різних історико-соціальних утворень у складі Галицької та Київської землі. Всі ці чинники у сукупності або кожен на різних етапах, очевидно, вплинули на слабке розселення у мікрорегіоні.

Археологічні пам’ятки регіону Теребовлянського князівства досліджені найбільш повно та детально з-поміж інших середньовічних пам’яток Галицької землі завдяки роботі, проведеній М. О. Ягодинською та завдяки Тернопільському обласному центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини. Завдяки величезній кількості інформації про рештки археологічних пам’яток на цих землях у нас з’являється змога реконструкції давніх населених пунктів. Ми змоделювали такі давні населені пункти для Теребовлянського князівства на двох етапах його розвитку: з початку його утворення – ХІ ст., та ХІІ–ХІІІ ст. Картина розселення визначає місце окремих давніх населених пунктів (передусім, сільських) та їхніх агломерацій в системі інших старожитностей – укріплених поселень та могильників і дає змогу встановити певну ієрархію та стосунок до пам’яток попереднього та наступного періодів. Типи населених пунктів, які виділилися унаслідок моделювання, доволі чітко відображають ступінь дослідження регіону на мікрорівні. Так, серед населених пунктів ХІ ст. таких, які складаються з укріпленої частини, поселенської та місця поховання, або неукріплених сільських та могильників – одиниці. Очевидно, що округа укріплених поселень регіону цього періоду сформована недостатньо, хоча ступінь вивчення території один із найвищих серед усього басейну Дністра. Для періоду ХІІ–ХІІІ ст. ми очікувано спостерігаємо значне збільшення населених пунктів. Зокрема, сільських, які складаються з п’яти-семи окремих «кутків», розташованих на відстані до 500 м один від одного. Разом з тим співвідношення великих, середніх та малих за площею населених пунктів загалом зберігається протягом ХІ–ХІІІ ст. Кількість найбільших за площею населених пунктів (35–50 га) не перевищує 5 %. Більшість становлять населені пункти площею від 2 га та менше. Концентрація значних за площею сільських населених пунктів площею 5–10 га збільшується у басейні Дністра на півдні князівства, де спостерігається достатня кількість ресурсів для розселення після певного «запустіння» регіону протягом ХІ ст.