Читать книгу: «ПереродженнЯ», страница 3

Глава 10

Ще до приходу посилення із сектора 3.10 командир «Швидкого» просто ламав голову, де могли б вижити люди в умовах застосування такої зброї й практично знищення екосистеми на поверхні землі? Потрібні тепло, вода й світло для виживання. Крім того, питання харчування залишалося відкритим. Якщо люди тимчасово вкрилися від бойових дій, то це одне. У цьому випадку складність полягає в тому, що заселити сектор не представляється можливим. Умови для життя не придатні. Якщо ж удалося знайти місце для виживання, придатне для життя, то навіть, знайшовши людей, їх не можна буде забрати в метрополію, або розселити по сусідніх секторах. Адже це означає, що ми залишаємо сектор. Цього допустити не можна. Виходить, що, знайшовши живих, ми змушені їх залишити там, де знайдемо, доти, поки не відновимо екосистему сектора. Це може зайняти дуже тривалий час. Зміняться покоління поселенців, перш ніж їм можна буде вийти на поверхню. Стоп! На яку поверхню? Точно, це ж може бути вихід. Саме під поверхнею й могли вкритися люди. Передбачаючи війну, жерці могли вкрити людей у підземних катакомбах, гротах. Там тепло, там є вода, у крайньому випадку, її можна туди підвести. Там є світло, його організувати не проблема. Не сонце звичайно, і не Солар, але світло. Ультрафіолет, денне світло, вода, тепло із глибини, вентиляція на поверхню. Точно! От вона – відповідь. От де потрібно зосередити основні сили для пошуку. Ну й піраміди перевіряти. Потрібно відшукати жерців. Зрештою, звернутися до Батьківщини й повернути жерців у носій. Один непошкоджений носій був уже знайдений.

– Викликаю «Швидкий», це командир корвета «Незворушного».

– Я командир «Швидкого». Ельдар, входьте до сектору. Починайте огляд пірамід з північно-східної частини, що перебуває в сонячному світлі. Частина пірамід нами вже оглянута. Якщо в пірамідах будуть покинуті носії, забирайте їх на борт і зберігаєте в капсулах. У нічних ділянках пошуки не проводьте. Умови екосистеми умовно придатні для життя. Використовуйте системи життєзабезпечення. Подальші інструкції я дам пізніше.

– Вас зрозумів, Олексій, приступаємо до пошуку. Ми будемо рухатися за сонцем, щоб завжди бути у світлі.

– Чекаю доповіді після кожної оглянутої піраміди.

Де ж шукати катакомби й гроти? Хто з ким воював і чому? Якщо ми знайдемо когось, то хто вони будуть? По-перше, вони будуть люди, це важливо. А от яку роль вони грали у війні? Можливо, припускаючи війну з кимось, вони й знищили сонця й зіпсували екосистему. Якби вони були агресорами, то знищувати екосистему не потрібно, вона потрібна для життя, а якщо захисники, то вони могли й знищити, щоб не дати можливості ворогові жити в секторі. А катакомби – це запасний план виживання. Приготували відхід і завдали удару. Якщо це чужі випалили сектор, то їм такі умови для життя придатні, вони могли випалити сектор. Але вести війну з гуманоїдами вони б навряд чи зважилися. Якщо це розкриється, то їм лиха не минути. Виходить, ти що вижили в гротах – це захисники сектора. Живі в пірамідах можуть бути представниками кожної зі сторін. Значить із ними треба бути обережними. Після поділу сутності й носія сутність жерця може відправитися на Батьківщину. Її вже не будуть цікавити проблеми виявленого світу, але жерця й так вони не повинні хвилювати. Тоді чому вони допустили війну? Як би там не було, відповідь буде отримана, а поки що потрібно знайдені носії ізолювати.

Глава 11

У секторі 3.9, пілот одного з винищувачів, тільки-тільки прибулої на допомогу ескадрильї, повідомив, що в горах їм була замічена печера. Передавши координати на корвет «Щасливий», він став більш уважно оглядати цю ділянку. На глайдерах з корвета була відправлена група десанту для вивчення печери. Усі сподівалися, що там будуть Живі.

Вибравши зручне місце для посадки, десант покинув глайдер і рушив до гори. Вхід у печеру був розташований таким чином, що здійснити посадку поруч із ним не було ніякої можливості. Групі стояло піднятися пішки наверх на гору. Радувало те, що це була не стрімка скеля, але все-таки підйом займе якийсь час.

Шлях хоч і не був складним, але все-таки доводилося йти нагору в амуніції й не по дорозі, а по вузьких стежках. Судячи з їхнього стану, стежки явно не були занедбаними, і ними користувалися. І якщо отут є живі люди, то вони напевно чули звуки винищувачів, чули глайдер, але чому тоді не вийшли зустрічати, не дали про себе знати?

Не пройшло й двох годин, як ми наблизилися до печери. Вона явно була населена. Для безпеки було вирішено першим пустити автономного дрона й просканувати печеру, а також візуально простежити за тим, що відбувається усередині. Якщо чужі вже були отут до нас, вони могли розставити пастки.

Дрон просувався в глиб печери. Нічого незвичайного на його шляху не було. Пройшовши з півсотні метрів, печера розділилася на два стволи. Виставивши охорону у входу в печеру, група ввійшла усередину. Відправивши дрона в лівий ствол, оператор і з ним п'ять чоловік залишилися на розвилці. Інші зайняли оборону в правому стволі. Можливо, всі ці заходи були зайві, але невідомо, що або хто чекає усередині.

Дрон вийшов до великої порожнини. У лівому куті горів вогонь. Було обладнано кілька лежанок. У правій частині був ще один тунель. Без зайвих роздумів, дрон був спрямований у нього. Пройшовши ще десяток метрів, дрон вийшов у ще одну порожнину. Тут також горів вогонь, але вже в правому куті. І раптом у вогню в поле зору дрона потрапили люди. Їх було сім. Вони були налякані, стиснулися в групу, у руках тримали палки, рогатини. По їхньому виду, можна було припустити, що це просто первісні люди. Робот вступив у контакт. Але на його мову люди не реагували. Праворуч і ліворуч від дрона були тунелі. Приблизно, правий тунель виходив на групу десанту з пошукової команди, а лівий ішов у глиб скелі.

Від розвилки групи пройшли тунелями до дрону. У порожнинах печери був неприємний запах вологості. Вийшовши до дрону, обидві групи змінили на своїй зброї режим сили заряду на паралітичний. Знайдені люди стали переговорюватися, але їхня мова була незрозуміла. Це були явно не чужі. Але й представниками колонії, що вони рятують, їх теж назвати було не можна.

Відправивши інформацію командирові «Швидкого», були отримані вказівки вивести цих людей, паралізувавши, і продовжити пошуки в печері. Навіть ці люди, які стали дуже дикими, все одно є гуманоїдами. Навіть при їхній наявності, сектор 3.9 можна оголошувати населеним і претензії чужих необґрунтованими. До групи в скелі направили ще групу десанту.

Паралізувавши диких людей, організували їх виведення на поверхню. Винищувач у небі не фіксував руху живих істот або дронів.

Дрон рушив у ліву печеру. Пройшовши не більше півсотні метрів, вийшов у дуже великий зал, у якому було більше ста живих людей, таких же диких. Вони були озброєні рогатинами й кам'яними сокирами. Зайнявши оборонну позицію, вони чекали. Десант теж не знав, що робити. Людей багато, всі дикі. Чи є в них колоністи, що вижили? Чи варто продовжувати там пошук? Чи займаються вони канібалізмом? Яка глибина й довжина печери? Диких людей явно було багато, убивати їх не можна. Можна було б паралізувати, але можливі жертви серед десанту. Ситуація була напружена. Усі чекали.

Дрон сканував приміщення. У ньому були ще стволи тунелів. Схоже, це було велике поселення. Можливо, воно сформувалося в попередні зачищення й не були знайдені пошуковими групами. В будь-якому випадку, це гуманоїди й вони отут живуть, а це значить, що в чужих немає прав на цей сектор. Але що з ними робити? Залишити так або вивести на материк у ближче до нових колоністів? Кинути сотні сутностей нашої раси на таке існування було б неприпустимо. З іншого боку, якось же вони виживали стільки років у цих печерах.

Може бути, їх відключити й, переселивши в дитячі особини носіїв, інтегрувати в нову колонію? Так їм буде легше стати на шлях відновлення. Хоча, звичайно, їхні первинні інстинкти хижака будуть домінувати над інстинктами високого порядку. Але ця проблема контрольована. Механізм контролю вже давно й успішно реалізований.

Нова доповідь на «Щасливий» занурила його командира у роздуми. Він зв'язався з командуючим флотом, що, у свою чергу доповів про знайдених людей адміралові. До одержання вказівок, ніяких дій не вживали. Хоча б дикі племена не почали нападати.

Глава 12

Інформація із сектора 3.9 була в терміновому порядку доведена до членів ради. Для її підтвердження була сформована спостережної місія, що повинна була дати свою оцінку. Для об'єктивності, у місію входять всі раси. Тепер завдання полягає в тім, щоб зберегти знайдених людей живими. Прибуле підкріплення зайняло зовнішні позиції в печері, для її захисту від можливого втручання неврахованих сил сектора. Група винищувачів так само уважно контролювала периметр. З метою безпеки, точні координати печери передані не були. А то раптом вона «випадково» обвалиться.

Щоб захистити десант у середині печери, було встановлено силове поле, що перекриває тунелі. Так виключили вихід поселенців на поверхню. Чекати місію було не довго по космічних мірках. Але, перебуваючи на планеті, час перельоту, входження в планету й прохід по фракталам здавався нескінченним. Це кілька днів. Залишалося сподіватися, що люди в печері мають запас їжі й води. Дрон перебував у зоні знайдених поселенців, відділений силовим полем від десанту. Він, використовуючи всі свої можливості, сканував печеру й тунелі, а також фіксував переговори цих людей, намагаючись виділити в їхній мові знайомі слова. Визначити їх мову й вступити в контакт було б дуже важливо. Але є й крайній випадок. Це відключити сутність від носія й вступити в контакт із нею. Для цього є жерці, які можуть перебувати в різних вимірах. Залишаючи носій, вони вертаються в нього так само легко, начебто одягають одяг. При цьому носій, на час відсутності сутності, не псується. Жрець – це сутність вищого порядку, що пройшла всі етапи розвитку. Вона вселяється в носій на будь-якому етапі, хоч у дитячий, і росте разом з ним від дитинства, хоч у дорослий, хоч у готовий носій, створений штучно. Неважливо. Головне, що він на всіх етапах ніколи не втрачає зв'язок між сутністю й носієм і, крім цього, саме вони є тими, хто найчастіше відправляється з колонії на Батьківщину через піраміди, а потім вертається у свій носій. Їм зовсім не складно сформувати з ефіру плазмоід, досить потужний для оборони або нападу на сухопутні війська або легкі кораблі. Але все-таки їхня сила не йде в порівняння з тією бойовою міццю, що несуть військові кораблі.

Система ієрархії в нас досить проста, але в той же час має певні обмеження для дуже багатьох. Кастовість. Це форма існування нашого суспільства. Це стимул рости всім. Кожна каста шановна й шанована. Якщо ти входиш у касту, то ти вже поважна людина. Ти досяг певного рівня розвитку своєї сутності й увійшов у групу. Перебуваючи поза кастою, ти не маєш таких привілеїв, як ті, хто входить у касту. Але ти маєш право розвиватися, жити поруч із тими, хто знаходиться в ній. Тобі буде заборонено створювати з ними дітей. Дитина вийде низькочастотною і зможе впустити в себе тільки сутність із низькими вібраціями. А така людина в касті може привести до її розкладання. Якщо безтілесної форми існування це не стосується, там все просто, низькі вібрації, ти навіть не зможеш потрапити на Батьківщину, залишаєшся на тій планеті, на якій перебуваєш, а на Батьківщині ти не зможеш деградувати, то для тілесних форм життя це важливо. Таке обмеження змушене. Але низькорівневий носій деградантів, навряд чи може бути зайнятий сутністю. У теорії, низькочастотних сутностей бути не повинно, принаймні багато. Дорослішаючи в кастовому суспільстві, сутність у такому носії повинна розвиватися й, це не повинне викликати проблем. Але найчастіше, такий носій, будучи не зайнятим, при народженні загине.

Глава 13

Навіть після того, як найшлися живі люди в печері, у секторі 3.9 пошукові групи продовжували по черзі оглядати піраміди. Оглянувши біля десяти штук, в них нічого знайти не вдалося, всі вони виявилися порожніми. Опираючись на свій здогад, Олексій був готовий до того, що піраміди виявляться порожніми. Але не перевірити їх було не можна. До того ж, вивчаючи карту й ландшафт він, багато в чому покладаючись на інтуїцію, намагався визначити, які саме катакомби можуть бути рятівним будинком для людей. Можливо, шукати потрібно там, де поруч недалеко була вода. Швидше за все підземні води не забруднені. Перше місце пошуку він визначив, як гірський масив у центральній частині сектора. Наявність поблизу гір ріки давало певну впевненість в тім, що саме отут будуть знайдені не дикі люди, що вижили. Принаймні, його інтуїція йому саме так і підказувала, а вона його ще ніколи не підводила. Треба передати цю інформацію Ельдару, а від нього всім пілотам винищувачів. Але, раптом чужі контролюють переговори. Вони можуть довідатися про здогади. Адже, швидше за все, вони припускали, що почнеться пошук з пірамід. А якщо не знайдемо нічого, то заберемося із сектора. Можливо, чужі знають, що люди вкрилися в катакомбах і печерах. Але в нас бракуватиме часу їх обшукати. А часу обмаль. Розрахунок простий. Прилітає спостережна місія, констатує факт незаселеності планети. Ми шукали досить довго й, виходить, планета порожня, раз ми не знайшли нікого. Перехопивши інформацію із сектора 3.10 про знайдених що вижили, чужі поставили перешкоди на сектор 3.9, щоб хоча б отут не дати нам знайти живих. Якщо це так, то вони знають, що ми обійшли перешкоди й контролюємо сектор на радарах. Вони знають, що ми хочемо захопити їхніх постановників перешкод. Тепер ми не знаємо, чого можна від них чекати. Над куполом знаходиться їх крейсер. Що вони можуть почати? Атаку вони не почнуть, вони, напевно, уже знають, що на орбіті планети наш флот, додатково посилений трьома лінкорами. Знають, що вхід контролюємо ми, а не вони. Принаймні, вони повинні це знати. Чи можуть вони улаштувати землетрус? Так, безперечно, із системою зв'язку треба щось вирішувати. Якщо наші переговори слухають, то це серйозний недолік. Видимо, в них є наші установки зв'язку з кораблів, захоплених в секторі. Поселенцям не дозволяється залишати стільники, але про всякий випадок, у них завжди є кілька кораблів. Видимо, вони потрапили до них у руки.

Якщо переговори слухають, виходить, про знайдені дикі племена в секторі вони вже знають. Правильно, що підсилили групу прикриття цього плем'я.

Здогадів дуже багато. Що з них істина? Довідаємося, коли знайдемо нормальних, що вижили. Зараз, щоб сховати наші наміри, потрібно перемінити систему шифрування зв'язку. Офіцер зв'язку згенерував код, після чого створив скрипт на зміну шифру для прийому й передачі даних по каналу зв'язку. Без нього розшифрувати дані буде неможливо. Коли скрипт для завантаження в модулі зв'язку був готовий, на корвет «Незворушний» відправили сержанта десантної групи, нібито з повідомленням. Для проведення відволікаючого маневру, після повернення сержанта, всім пілотам пошукових винищувачів, включаючи тих, хто забезпечує придушення перешкод, пропонувалося припинити пошуки й приземлитися в уцілілому порту сектора для одержання інструктажу командира корвета «Швидкий». Нехай буде загублено небагато часу, зате ми будемо працювати без «зайвих вух». А поки буде йти інструктаж, всі модулі зв'язку винищувачів будуть прошиті новим скриптом. Так само, було вирішено відправити один винищувач у сектор 3.10 і один винищувач на лінкор командуючого флотом. Ситуацію потрібно було відновлювати. На всі дії по захисту зв'язку пішло біля двох годин. Саме стільки часу знадобилося на проведення всіх необхідних дій. Як тільки придушення перешкод було відновлено, всі кораблі перейшли на новий, захищений канал. А для введення чужих в оману, по каналу, що вони прослуховували, їм давали дезінформацію про проведені пошукові заходи. Нехай думають, що ми нічого не можемо знайти й не знаємо, де шукати. Так у нас буде більше шансів. Що ж, тепер можна й в інші гірські масиви переходити.

– Зв'язок по розкритому каналу з командуючим флотом, – скомандував Олексій зв'язківцеві «Швидкого».

– Зв'язок установлений, командир, – відповів зв'язківець.

– Що в тебе? – запитав Святозар.

– Доповідаю, один винищувач одержав ушкодження й не може продовжувати пошукову операцію. На низькій висоті він ушкодив посадковий двигун. Я вирішив повернути його на лінкор. Зустріньте його.

– Зрозумів тебе, Олексій. Як просуваються пошуки?

– Поки немає ніяких результатів. Всі піраміди розбиті. Видимо, сектор порожній. Тільки дике плем'я вдалося відшукати, про яке я вже доповідав.

– Це погана новина, продовжуйте пошук далі. Вам потрібно посилення групи?

– Ні, сил досить.

– Тримаєте мене в курсі. Кінець зв'язку.

Глава 14

Як тільки зв'язок був захищений, а перешкоди подавлені, на пошуки катакомб і печер у район центрального гірського масиву сектора 3.9 вилетіли винищувачі. Проходячи гори на різних висотах, від низьких до високих, під різними кутами, було виявлено три печери, дві з яких перебували недалеко від доступних для посадки глайдерів місць, і одну на висоті, куди добратися масі людей пішки було б украй складно. Її вирішили поки не обстежувати. Але от невдача. Готові проводити пошук групи не можуть цього зробити, тому що із цієї частини сектора пішло сонце. Два згаслі сонця ніхто не відновлює, і їхній стан ще навіть не вивчають. Попросту немає здатних на це техніків і інженерів. Вони є в Метрополії. Так що поки прийдеться обходитися з одним сонцем. Орієнтовно, до його повернення в зону пошуку є одинадцята година. Можна досліджувати гірський хребет на східній частині, у нього вже ввійшло сонце та і у запасі є не менше дев'яти годин на пошуки. Цілком достатньо. Щоб пілоти винищувачів могли відпочити, було вирішено розділити їх на групи. Виходячи з того, що сонце всього одне й дві третини сектора в тіні, на обліт гірського хребта була спрямована одна група, а інші, через те, що не можуть зараз повернутися на лінкор приземлилися в порту де проходили інструктаж. Там же був корвет «Швидкий», що забезпечив харчування пілотам. Другий корвет був під куполом сектора й контролював весь периметр, беручи участь у придушенні перешкод.

Перші ж дві години пошуку дали позитивний результат. Були знайдені дві печери. Вони були розташовані в лісистій частині гір на значному віддаленні друг від друга. Поруч із ними зручних місць для посадки скутерів не було, але підходяща точка була ледве вище, у межах напівгодини ходьби. Створювалося враження, що печери й площадки рукотворного походження. Відразу, у зазначені координати, з корвета «Швидкий» були вислані чотири десантні групи, по дві до кожної печери.

Прибувши на місце, перша пошукова група зштовхнулася з не дуже приємним сюрпризом. Від місця посадки глайдерів йти було дуже складно: спуск під дуже крутим кутом. Плавний спуск був можливий, тільки якщо йти убік від печер. Це небагато подовжувало маршрут. Але чи варто йти в обхід? Раптом там є пастки? Якщо дуже акуратно, то спуститися можна й по схилі. Чужі на планеті були: постановники перешкод, захоплені кораблі. Якщо в печерах людей убити вони не зважилися або не змогли, то встановити пастки на шляху до печер вони цілком могли. Погодивши маршрут з командиром «Швидкого», десант почав акуратний спуск по схилі. Проте дрон, він був тягарем, такі спуски не для нього – прийдеться в печеру входити без нього.

Дійшовши до входу в печеру, десант виставив охорону у входу й двома групами ввійшов усередину. Освітлення в печері не спостерігалося. Використовуючи власні ліхтарики, пошуковці повільно рухалися вперед, переглядаючи через сканер наявність можливих схованих засобів загородження або джерел тепла. Печера стала небагато заглиблюватися й уходти вправо. Пройшовши кілька метрів, стало пробиватися легке світло. У міру наближення до нього, світло ставало усе яскравіше і яскравіше. Далі тунель уже добре освітлювався. Світильники використовували енергію геомагнітного поля. Тепер йти було зовсім просто, було світле, і підлога була вирівняна. Печеру явно готовили заздалегідь, швидше за все до початку війни. Це були технології людей, виходить, зустріч очікувалася із представниками поселенців. Через сотні півтори метрів група вперлася в тупик. Дивно, не може цього бути. Отут, напевно, повинна бути двері. Замаскований вхід. Інакше до чого це все? Але сканер нічого не показував, ніяких видимих слідів проходу.

Раптом за спиною стеля стала опускатися й утворився плавний підйом у гору. Група виявилася розділена на дві частини, тих, хто залишився з боку входу, відділені стелею, що опустилася, і тих, хто залишився притиснутим у тупику. Зі спуска на групу дивилися дві захищені турелі, а через енергетичний щит на них були спрямовані плазмагони піхотинців. Вести бій не було ні якого сенсу, вся група була, як мішені в тирі. Опустивши свою зброю, сержант дав команди іншим зробити те ж саме. Піднявши праву руку нагору, він вимовив: «Світ вашому будинку. Я сержант Метрополії Батьківщини, ми проводимо пошукову операцію в секторі 3.9».

У відповідь на це, через щит вийшла світловолоса людина білої раси в синій формі капітана десантного підрозділу піхоти. Піднявши праву руку нагору він привітам словами: «Світ вам. Я капітан поселенців п'ятої стільники колоністів сектора 3.9 ГЕІ Метрополії Батьківщини».

Капітан був підтягнутий, створював враження дуже впевненої в собі людини. У ньому відчувалася велика внутрішня сила. Виникало відчуття, що він розуміє всю ту величезну відповідальність, що лежить на ньому, і при цьому він її приймає й несе на собі. Погляд його був наповнений силою і усвідомленням всієї відповідальності, що на ньому лежала. Він хоч і виглядав моложавим, відчуття було, що це навчена досвідом людина, що усе зрозуміла і, не дивлячись на це, не відступила, а робить те, що повинна.

Після вітання капітан завірив, що нікому не заподіють шкоду, скомандував пошуковій групі скласти зброю й рухатися за ним. Якщо вони ті, за кого себе видають, у них немає ніяких причин для занепокоєння. Контакт сутностей сержанта й капітана давав чітке розуміння безпеки.

– Не варто хвилюватися сержант, – сказав капітан, – це всього лише стандартна міра безпеки, ви повинні це розуміти.

Що ж, – подумав сержант, – буде правильно підкоритися. Частина групи залишилася зовні, і, напевно, уже повідомила про подію. Якщо буде необхідність, величезні кораблі рознесуть гору в пил.

Сержант жестом дав команду групі скласти зброю й відійти назад на два кроки.

До них спустилися п'ять чоловік у камуфляжі десантників, всі як один підтягнуті й зібрані, зібрали зброю й піднялися назад.

– Ідіть за мною, – сказав капітан і жестом подав знак рухатися за ним. Під конвоєм група піднялася наверх і ввійшла в глиб печери. Стеля піднялася, закривши прохід до поселенців і відкривши його для групи прикриття.

Після того, як стеля піднялася, група прикриття не виявила в просторі розвідгрупу. Про це негайно було повідомлено командирові корвета «Швидкий».