Про Франкенштейна знають мало не всі - дякуючи телебаченню цього монстра висвітлювали в багатьох напрямках: починаючи з мультфільмів і закінчуючи фільмами. Саме так, я не помилилась - телебаченню. Література останнім часом не дуже в фаворі, книжки читають не всі. Я також не виняток - вперше про Франкенштейна я дізналась саме з фільму. Потім цей образ часто з'являвся в різних жанрах фільмів, серіалів, мультиків. Про те, що це персонаж роману Мері Шеллі я навіть не здогадувалась. Також я заблуждувалась з питання навіть імені. Франкеншейн - це не ім'я монстра, це ім'я його творця. Але про все це я дізналась набато пізніше. Переглянувши велику кількість різних інтерпретацій цього образу, я нарешті "дозріла" до знайомства з оригіналом цього сюжету - з романом, який написала Мері Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей". Після прочитання даного твору в мене залишилась величезна відраза до головного героя - того самого Віктора Франкенштейна, який став творцем створіння, яке нарекли монстром Франкенштейна. Хоча автор і позувала "величезні" сраждання Віктора, його муки, проте саме він для мене постав справжнім монстром, дияволом, тим жахливим створінням, яке не заслуговує не те що на щастя та співчуття, а на саму можливість навіть існування. З перших рядків опису його життя, він змалювався мені як оранжерейна квітка, яку плекали та оточували тільки любов'ю та турботою. Будь-яка його забаганка, прагнення, інтерес були задоволені. Маючи від самого народження все, що може бажати звичайна людина для щастя та безтурботного життя, він шукав слави, визнання, поклоніння... Одним словом потішити своє самолюбство. Коли він став на шлях до свого величного відкриття, він не задумувався ні на хвилину - йшов тільки вперед як справжній фанатик. Не зважав він ні на батьків, ні на кохану, ні на друзів - думав тільки про себе та своє дослідження. Досягнувши успіху, він знову був невдоволеним - його творіння було потворним ззовні. І що зробив Віктор? Правильно, як справжній егоїст просто викинув його. Незважаючи на те, що створіння було наділене розумом, почутями, свідомістю, він навіть на хвилину не задумувався про його подальшу долю. Цей геніальний лікар просто втік, залишивши створіння просто на погибель. І далі почались страждання бідного, нещасного творця. Всі його "причитання" були спрямовані знову ж таки на нього сердешного - такого знедоленого, нещасного. Проте він навіть на хвилину не задумувався про своє творіння. Якщо розібратись, то цей "монстр", "диявол", яким його іменуть на протязі всієї повісті, був всього лишень немовлям, яке після появи на світ просто залишили на поталу всіх бід та незгод. Віктор створив його потворним, він чудово бачив, який проводить екпреримент і наглядно бачив, що виходить в резултаті. Тому наскільки лицемірним він постає, описуючи свій жах, коли створіння відкрило очі. Тоді що можна було очікувати від результату цього антигуманного досліду, коли прийшовши в цей світ, перше, що він відчув - це була відраза, огида, жах твого творця? Навіть ім'я йому не дали - монстр, убивця, диявол... Проте жодне не підходить для створіння, яке просто прагнуло тепла, ласки, розуміння. Він прагнув до цього,вчився сам, намагався бути добрим і допомагати людям. А що отримував у відповідь? Тільки огиду, злобу, жорстокість. Тому хто може осудити, що він став на шлях помсти. Віктор один був винен у всіх смертях, нещастях. У романі показані людські пороки у всій їхній огиді. Люди завжди знаходять мільйони причин, багатьох винних у своїх злочинах. Вони намагають максимально виправдати себе, зробити так, щоб їх не засуджували, а навпаки ще й співчували. Якби це не було сумно, проте завжди оцінюють очима, а не серцем. Дивляться на зовнішність, а не на внутрішні якості. Вигнанцями завжди стають із фізичними вадами, а не з вадами моральними. Якщо ти красень, то тобі пробачать багато провин, а інколи і злочинів - просто тебе навіть не запідозрять. А на уродів падає завжди підозра і потім провина за все. Навіть якщо він не скоював злочин. Як результат вони таки і стають - злочинцями, вигнанцями, монстрами. Проте не з власної волі - люди самі їх такими роблять, створюють тих монттрів, яких потім бояться. Монстри - не ті, що страшні зовні, а ті, що криються всередині зовнішньої краси.
Отзывы на книгу «Франкенштейн, или Современный Прометей», страница 42