Читать книгу: «Книга пісень», страница 3

16

 
Ти скажи мені, кохана:
Чи не мрія ти ясна,
Що співцеві в літню днину
В думці сміливій зрина?
Але ні! уста такії,
Очі любі, чарівні,
Сюю гарну, милу вроду, —
Їх співець не змислить, ні!
Упирі та василіски,
Змії, страхи, ящірки,
Всі дива страшної казки —
От співцеві сни палкі.
Але ти, твоє лукавство,
Личко, погляди твої, —
І зрадливі, і лагідні, —
Їх співець не змислить, ні!
 

18

 
Не жаль мені, хай серце розіб’є
Загублена любов! хоч промінь б’є
Круг тебе з самоцвітів, — не жалкую:
Я бачу твого серця ніч тяжкую.
Давно се знаю. Бачив я у сні:
В тім серці ніч, — не промені ясні;
Те серденько гризе змія страшенна!..
Я бачив, любая, що ти нужденна.
 

19

 
Так, ти нещасна! і не жаль мені.
Обоє, люба, ми нещасні мусим буть,
Поки розіб’є смерть серця сумні, —
Обоє, люба, ми нещасні мусим буть.
Я бачу, погляд твій палає від погорди,
Усмішка на устах немов змія,
Здіймаються високо груди горді, —
Одна нещасна ти, нещасна, як і я.
Усмішка гостра, а однак сумна,
І гасне погляд твій, од сліз, мабуть,
А в гордих грудях рана потайна, —
Обоє, люба, ми нещасні мусим буть!
 

20

 
Сопілки й сурми грають,
І скрипочка заводить;
Ох, то ж моя кохана
Танок весільний водить!
Там бубни й джоломійки
Бринять, дзвенять, лунають;
Там добрі янголята
І стогнуть, і ридають…