Читать книгу: «Байки», страница 2

 
Про його розпитай панів,
А не питай у простого народа.
 

Ведмежий суд

 
Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.
«Як можна гріх такий зробить!
Воно було б зовсім не диво,
Коли б він їв собі м’ясиво», —
Ведмідь сердито став ревіть.
«А то він сіно їв!» — Вовки завили.
Віл щось почав був говорить,
Да судді річ його спочинку перебили,
Бо він ситенький був. І так опреділили
І приказали записать:
«Понеже Віл признався попеластий,
Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,
Так за такі гріхи його четвертувать
І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,
Лисичці ж ратиці оддать».
 

Грішник

 
В далекій стороні, в якій, про те не знаю,
Мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї,
Хтось разом оженивсь на трьох жінках.
Загомонів народ, почувши гріх великий,
Й Сінки голосять так, що страх:
«Глянь, що се коять чоловіки!
Як їм по три нас можна брать,
Так хай позволять нам держать їх хоч по п’ять».
Ґвалтують, сказано, навспряжки цокотухи.
Ось сяя вісточка і до царя дійшла,
А цар був, мабуть, не макуха,