Читать книгу: «Ігри долі», страница 2

IV

На круту вечірку, у нічний клуб, подалися наші подруги. За допомогою потрібних друзів Оксани, їм вдалося пробратися на закриту «паті» VIP персон. Думаєте, що дівчатка були вискочками, які мріяли «охомутати» багатеньких хлопчиків і забезпечити собі безтурботне майбутнє? З чистою совістю можу сказати, що ні. Сюди їх привели зовсім інші мотиви. Хоча, чого правду ховати, у їхніх планах все ж таки було зваблення мужчини, але не з корисливих цілей, а заради кохання. «А у коханні і на війні, всі засоби хороші». Скажете, аморально. Хіба кохати і хотіти бути коханою – це аморально; робити перший крок до здійснення мрії – це погано; боротися за своє кохання – неприпустимо. Можливо, хтось думає, що так … Але, от що я вам скажу: «Ви або самі себе обманюєте, або ж ніколи не кохали». Я не говорю про те, що заради розваги розбивати чуже кохання, закохувати у себе хлопця чи дівчину, а потім кидати як не потрібну річ. Я говорю про чисте почуття, яке ні вдень, ні вночі не дає спокою. Щоб ти не робила, воно завжди присутнє.

Не звертаючи увагу на допитливі погляди натовпу, Аня продовжувала пробиратися на середину залу. І недаремно присутні не могли відірвати від неї очей. Вона виглядала божественно. Граційно ступаючи на своїх довгих ще й на підборах ногах, вона розтоптала не одне чоловіче серце. Короткі чорні шорти й сітчасті колготи робили її неймовірно звабливою. А чорна кофточка з декольте, у якому виднілася спокуслива верхня частина грудей, які піднімалися й опускалися в такт з її диханням, доповнювали цю картину. Її каштанове волосся лягло вільною хвилею на її тендітні плечі і виблискувало різнокольоровим світлом дискотечних фонарів, що придавало їй містичного вигляду. Підкреслині чорним олівцем очі вдивлялися в натовп, шукаючи потрібну людину, а маленькі зубки легенько покусували нижню губу.

Цей жест Оксана знала надто добре. Він вказував на те, що Аня дуже хвилюється. «Нічого страшного в цьому немає», – заспокоювала себе Оксана. Це не дивно, адже Аня змушена була побороти себе, змінити свою «природу», і боялася, щоб усе це не було даремним. Не те, щоб потрачені зусилля, а сама надія. Надія – світле почуття, але коли вона втрачається, перетворюється на гіркі спогади і розчарування.

Запізно Оксана зрозуміла, що зробила. Вона вселила надію, і якщо нічого не вийде, Аня буде звинувачувати у всьому її.

Оксана ні на крок не відходила від Ані, але поринувши у свої думки, не помітила, що сталося з її подругою. Аня виглядала наче привида побачила, її очі наповнились слізьми, а одна непрохана сльозинка скотилася по її блідому обличчі. А причиною такої переміни став Ніколас Харт, у чиїх обіймах Аня побачила гламурну даму. Анна продовжувала стояти у заціпенінні, не знаючи, що робити далі і не зводила погляду від пари, яка насолоджувалася спілкуванням, не помічаючи нічого навкруги. Швиденько, як тільки це можливо у такій ситуації, Аня все ж таки взяла себе в руки, змахнула сльозу і майже бігцем подалася у інший кінець зали, зникаючи у темряві кутка. Подалі від чужих очей, подалі від себе і від болю, який заглушував усі інші почуття. Хоча ні! Ще було роздрутування, злість на себе, на те, що вона така дурна. Що вона собі думала? Що, побачивши свою «неприглядну» помічницю у іншому амплуа, Ніколас Харт впаде до її ніг? Забуде про своїх подружок? «Боже, Боже, про, що я думала? На що сподівалася?»

Вдихаючи на повні груди і тим самим заспокоюючи себе, Аня стала вдивлятися у зал, шукаючи Оксану. Та не заставила себе довго чекати і вже через хвилину стояла біля Ані, вдивляючись у її перекошене від душевного болю обличчя і шукала потрібних слів, щоб хоча б трохи її заспокоїти. Але чомусь потрібні слова не знаходилися, тому Оксана просто стояла і дивилася зі співчуттям на Аню.

Та все виявилося не таким трагічним, як здавалося на перший погляд. Все – таки від пильного ока Ніколаса Харта не втекла темноволоса красуня, яка довго не відводила від нього погляду, а потім десь швиденько зникла. Тепер, пробираючись крізь натовп, він шукав її. Але вона наче крізь землю провалилася. Аж тут йому вдалося угледіти цю незнайомку. Вона, з якоюсь блондинкою, як вдолося розгледіти Ніку, ішли в напрямку виходу. Він не міг собі дозволити прогавити шанс з ними познайомитися, незнайомі обличчя на цих тусовках рідко побачиш. Тому Нік поспішив за ними. Наздогнати їх йому вдалося тільки в невеликому коридорі. Це виявилося навіть краще, адже він нарешті зможе розгледіти незнайомку. Дівчата були чимось збентежені. Навіть не одразу побачили, як до них підійшов Ніколас. Йому здалося, що він темноволосу красуню наче знає, але не міг пригадати, де її бачив. І на нього це зовсім не схоже – прогавити таку красуню. Та все ж таки його не покидала думка, що він її знає.

І ось настав момент істини: Ніколас Харт дивиться дівчині прямо в очі, а вона дивиться на нього поглядом, в якому читалося здивування й радість, а ще …щось таке, чого Нік ніяк не міг збагнути – іскорки печалі. Але чому саме печалі у такий радісний вечір. Можливо, її хтось образив? Але вже за кілька секунд він уже забув, що його насторожило. Ніколас Харт кинувся у «бій», щоб полонити красуню і стерти з її прекрасного обличчя сумний вираз. Йому, зазвичай, це легко вдавалося, інколи навіть не доводилося прикладати особливих зусиль, жінки самі «падали» в його обійми.

– Привіт, – порушив мовчанку Ніколас.

– Привіт, – відповіли дівчата.

– Вам що, вечірка не до вподоби, що так швидко покидаєте нас?

– Та ні. Вечірка класна. Просто нам уже пора, – сказала Аня, взяла Оксану за руку і хотіла піти звідти.

Але на щастя чи на біду Оксана її зупинила.

– Анюта, а можливо не варто так поспішати. І так мило посміхнулася. А очі кидали блискавки, і якби вони змогли говорити, то вийшов би дуже красномовний монолог. Щось на зразок: «Ти що, дура? Ти що виробляєш? Коли ми залишимось сам-на-сам, я тобі влаштую «веселе» життя.» Та очі не могли сказати ані слова, зате їх вираз говорив сам за себе. І Анна все зрозуміла.

У її голові крутилася дилема: з одного боку, вона дуже хотіла бути зараз з Ніком, а з іншого, вона ще не забула, як кілька хвилин тому він обнімав іншу. По-один бік – ревнощі і біль, по-другий – кохання. Що ж обрати? В першому випадку є впевненість, що так є і буде, а вдругому випадку, не має гарантії, що Ніколас Харт закохається в неї, що вона не залишиться з розбитими надіями і розбитим серцем. Не встигли його губи відпочити від поцілунків, а тіло від обіймів однієї дівчини, як він уже залицяється до іншої. Можливо, її чекає така ж участь. Ще кілька секунд мовчанки – і Аня все для себе вирішила.

– Ні, Оксаночко, нам все – таки час. – Але, тут вона звернулася до Ніка. – Якщо хочете, можете скласти нам компанію. Ми трошки прогуляємось.

– Із задоволенням, – лаконічно відповів Нік. Посміхнувся і весела компанія залишила стіни клубу.

V

Нік не міг ніяк збагнути, як він не впізнав своєї помічниці. Невже він був настільки сліпий, що не помічав, яка вона гарна. Щодня з нею бачитися на роботі і цінувати тільки її розум. Хоча для жінки хорошою характеристикою є наявність розуму, але Нік вважав, що все – таки краса для неї важливіша. Рідко розумна жінка була гарною. А красивій жінці прощалася навіть її дурість. Зустріти гарну й розумну жінку – велика рідкість. І Ніколас був дуже задоволений, що він такий щасливчик. Але тішити себе ілюзіями він не хотів. Хоча під час прогулянки Аня вела себе скромно і почуття гумору у неї відчувалося, але не знати чим усе закінчиться, може, в неї така стратегія і їй потрібно усе те, що й іншим – його гроші. «Та не будемо загадувати наперед, час покаже. Тим більше, сьогодні у нас побачення», – думав Ніколас Харт, стоячи біля вікна своїх апартаментів.

Незважаючи на свій соціальний статус, він жив у найманій квартирі. Скромністю вона не відрізнялася, але й пишністю також, так собі вище середнього. Більшість часу Ніколас проводив на роботі, а ночував, здебільшого, у готельних номерах. Тільки зрідка він ночував тут і то сам. Йому не хотілося приводити сюди когось, особливо жінок. Не те, щоб соромився свого помешкання, все ж таки він людина багата і знаменита, тому всі думають, що він живе у будинку схожому на королівський палац. Так і буде. Але там він поселиться зі своєю майбутньою дружиною, якщо вона в нього все ж таки буде. В будь-якому випадку Ніколас про це мріяв. Він не хотів, щоб стіни будинку пам’ятали інших жінок, окрім його дружини.

Ніколас Харт хотів мати свій особистий простір, про який мало кому відомо і де його ніхто не потурбує без дуже поважних причин. Це місце, де можна спокійно працювати. Ось і зараз він сюди прийшов з метою попрацювати над важливими документами, які потрібні йому на понеділок, тобто вже на завтра. Але чомусь працювати не хотілося. Вже обід, а Нік ще й половини не зробив. Не покидали його думки про Аню. Що таке з ним, він і сам не розмів. Ніколи в житті думка про жінку не заважала йому зосередитися на роботі. Робота для нього завжди була на першому місці. А тут? Сам собі дивується. Його навіть хвилює, чим вона зараз займається, чи думає про нього. Та що це з ним таке? Невже просте спілкування з дівчиною могло викликати такі емоції? Можливо, йому просто бракувало безкорисливого обміну словами з жіночою статтю.

Жінки завжди чогось хотіли від нього. Хтось бажав з’явитися з ним у суспільстві, заслуживши таким чином знаменитість і відкриття перед нею дверей багатих і впливових людей. Інші хотіли дорогих прикрас і одягу та рідко хотіли саме його. Напевне, тому він і став таким цинічним і егоїстичним. Даючи жінкам те, чого хотіли вони, він брав щось взамін. Здебільшого, вони розплачувалися своїми тілами. Нік ніколи і нікого не схиляв до цього, ініціаторами майже завжди ставали жінки. Вони дозволяли собою користуватися стільки, скільки йому захочеться. А коли Ніколасу котрась надоїдала або переходила межу дозволеного, у матеріальному він ніколи не відмовляв, а от своє холостяцьке життя він ніколи б не проміняв на сімейне життя з котроюсь із них. І коли мова заходила про одруження, він вввічливо з нею прощався.

Згодом жінки розуміли, що з бажанням одружити на собі одного з найбажаніших холостяків Америки, вони роблять тільки собі гірше. Тому вони насолоджувалися тим, що міг їм дати Ніколас Харт, але все ж таки десь глибоко, там у свідомості кожної з них, закрадалася думка, що все ж таки вона почує від Ніка пропозицію одружитися. Але цього так і не сталося. Жінки змінювали одна одну. Одна гарніша за іншу. Але Ніколас так і не одружився, діставши у суспільстві славу ловеласа і закоренілого холостяка.

Одного тільки разу у нього виникло бажання зв’язати свої стосунки з жінкою вузами шлюбу, але він вчасно зрозумів, що робить велику помилку. І у цьому йому допоміг «його величність – випадок». Якби ж вона виявилася тільки такою ж егоїстичною і меркантильною, як і усі інші. Якби ж їй були потрібні його гроші, його статус, його тіло. Ніколас давно змирився з такими реаліями. Але ж ні. Вона зажадала його життя. Їм було добре разом, можливо, це і не було коханням, але вони підходили один одному, розуміли одне одного. Чи тільки йому так здавалося? Ну що з того, що вона день за днем робила його біднішим на кілька тисяч. Зате щоночі він насолоджувався її шикарним тілом і її пестощами, перед якими не встояв би і священик. Але життя не завжди свято. Ця дама його серця встромила йому в спину ніж. Чого, чого, а такого Ніколас Харт не міг ні забути, ні пробачити. Щоб двоє дорогих йому людей змогли так безсоромно його обманювати. Його найкращий друг і кохана дівчина зрадили його. Змовилися, щоб знищити його, прибравши до рук його гроші. Як же погано бути багатим! Ти не знаєш, люблять тебе, чи твої гроші. Люди завжди прагнуть багатства, не розуміючи, якою бідою це для них обернеться.

VI

Якщо в одному кінці міста Ніколас Харт намагався зосередитися і заставити себе попрацювати, то в другому кінці Анна Коваленко, навпаки, заставляла себе хоча б трошки заспокоїтися. З самого ранку вона перебувала у надто збудженому стані. Тому, щоб батьки нічого не запідозрили, вони й так настирливо на неї дивилися за сніданком, Аня вирішила зустрітися з подругою Оксаною і поділитися з нею враженнями.

Оксана ще спала, коли до неї навідалася подруга, хоча вже було близько одинадцятої. Вона не хотіла прокидатися, але знала, що Аня не дасть їй спокою. Тому швиденько прийняла душ і зготувала каву. Оксана бачила, з яким нетерпінням її подруга хоче поділитися новинами, але навмисне тягнула час: «Хай трохи помучиться. Вона вчора мучила мене, сьогодні моя черга».

Відпивши кілька глотків кави, Оксана поставила горнятко на столик і порушила тишу:

– Ну і як пройшло побачення?

– Класно! Ти просто не уявляєш, як класно! Прикинь, сьогодні ми знову зустрічаємося, – полила потоками слів Аня. Усмішка не сходила з її уст, а очі горіли, немов нічні ліхтарі.

Вона взяла своє горнятко з кавою і зробила ковток, чекаючи, що скаже на її слова Оксана. Реакція подруги трохи дивувала Аню, аж надто вона спокійно реагувала. Вона чекала сто запитань за хвилину від неї, або прохання розказати все в деталях, а тут…тиша… «Можливо, вона ще не зовсім прокинулася, – думала Аня.

– Я рада за тебе, – спокійно і монотонно продовжувала розмову Оксана.

– І це все, що ти можеш сказати? Я думала тобі буде цікаво. Виявилося, що ні. Я тоді краще піду.

Аня вже підвелася з крісла, але Оксана її зупинила.

– Вибач! Вибач, сонечко! Я дурепа! Я просто хотіла трохи познущатися над тобою. Пробач! Насправді мені дуже цікаво. Ти уявти собі не можеш як? І як важко мені вдалося себе стримувати. А тепер сідай і розповідай мені усе у деталях.

Дівчата повернулися на свої місця. Оксана змінила похмурий і серйозний вираз обличчя на веселий, більш властивий для неї. Анюта також повеселішала, але винувато подивилася на подругу і промовила:

– Ти також пробач. Знаючи тебе, я б мала здогадатися, що ти жартуєш. А замість цього вела себе егоїстично і вже почала на тебе ображатися.

– Ну-ну! Уже досить цього «мила», а то я зараз розплачуся, – сказала Оксана і театрально змахнула не існуючу сльозу.

– Ти не виправна.

І наші подруги засміялися, скріплюючи тим самим перемир’я.

Після того, як Оксана, зіславшись на невідкладні справи, покинула їхню компанію, Ніколас з Анною ще трохи погуляли містом. Спочатку говорили про справи на роботі, потім поступово перейшли на особисте. Нік лаконічно відповідав на питання Ані, не заглиблюючись у подробиці. Аня ж, навпаки, досить емоційно і відкрито ділилася спогадами. І ця її відкритість дуже подобалася Ніку: у наш час рідко можна таке побачити.

Аня спершу ніяковіла, плуталася у словах. У горлі пересохло від переживань, серце шалено калатало. Але з часом вона трохи заспокоїлася, паніка пройшла і вже розмовляла з Ніколасом як з давнім другом. Бодай, їй би так хотілося. Але Ніколас Харт, відколи дізнався, хто вона така, вів себе стримано. Вона, звичайно, не чекала, що він буде поводитися з нею, як з усіма іншими до неї, вона б цього і не дозволила, незважаючи навіть на те, що його безумно кохає. Але думала, що він буде з нею більш відкритим. А можливо, Ніколас і правильно поводився. Це їхня перша неофіційна зустріч, тому не дивно, що він трохи замкнутий.

Аня хотіла більше ніжності, тепла, бо вона ставилася до нього як до коханого чоловіка і бажала взаємності, але ж Нік не знав про її почуття і не відчував навіть закоханості, не те щоб кохання. Він лише кілька хвилин побачив у ній жінку, а не лише як свою всезнаючу помічницю.

Це з одного боку, а з іншого, їй було дуже приємно, що Ніколас так і на першому побаченні не запросив її у готельний номер. Це давало їй надію на те, що він не ставиться до неї як до пустоголової дівулі, з якою можна провести приємно вечір. Він поважає її як особистість. А це вже щось…

Хоча вони і закінчили своє побаченням невинним поцілунком, та Анні здалося, що кращого і не може бути. Його теплі губи торкнулися її щік, які зараз же зашарілася, чи то від задоволення, чи від сорому, відомо тільки їй. Добре, що Ніколас в темряві не побачив її реакції, а то б вона його дуже здивувала. Її губи легенько привідкрилися, чекаючи, що їх також поцілують, але цього не було. Натомість Нік відійшов від Ані і вже намірився іти геть. Отямившись, Аня хотіла крізь землю провалитися. Чого вона сподівалася? Не бути її мрії реальністю. Ніколи такий чоловік, як Ніколас Харт, не буде з такою дівчиною, як вона. Ніколи їй не бути поряд з коханим чоловіком. Сльози готові були от-от политися з її очей, комок застряг у горлі, не даючи їй вільно дихати, а страх, що вона розлучається з коханим полонив її тіло.

Аж тут Ніколас, роблячи крок, щоб іти геть, повертається до неї і питає, чи не зайнята вона завтра вечером, можливо, вони могли б знову зустрітися…

– Я думала, що помру, бачачи його спину, а потім, мало не померла від задоволення, – продовжувала свою розповідь Аня.

Пролунала пауза, в якій наша героїня зробила ковток кави і блаженно зітхнула, коли відчула як рідина змочила її пересохле від розмови горло.

– Мені здається, що у цю хвилину я була ладна до нього підбігти і розцілувати. І ти не уявляєш, як мені важко було цього не зробити. Я тільки легенько кивнула головою у знак згоди і тихенько, щоб він не почув, як тремтить мій голос, промовила: «Було б непогано», – продовжувала свій монолог Аня, вимовляючи кожне слово і супроводжуючи розмову відповідними жестами.

Коли емоції вщухли і Аня заспокоїлася, вона ніби заново переживала цю історії, хотіла закінчити розповідь, але Оксана її зупинила:

– Дальше можеш не розповідати, я й так здогадуюся. Ти цілу ніч не могла заснути, думаючи про майбутнє побачення і прокручувала у голові минуле. Ти вже навіть вирішила, у чому ти підеш одягнена. Але мушу тебе розчарувати, без мого «фейс-контролю» ти навіть з квартири не вийдеш. Зрозуміла?

– Слухаюся! – жартівливо мовила Аня, приклавши руку до голови, як роблять це солдати в армії, віддаючи честь старшому по званню чи виконуючи їхні накази.

VII

Побачення проходили одне за одним, скріплюючи уже існуюче почуття у Ані і зароджуючи щось на подобі кохання у Ніколаса. На роботі усі вже здогадалися, що вони зустрічаються. І зі співчуттям дивилися на Аню, «наївна дівчина навіть не знає, що на неї чекає» – думали вони. Але вголос нічого не говорили. Тільки одна з колег заговорила про це з Анною, але та відкидала всі звинувачення. Вона забула про все на світі, не звертала увагу на плітки в офісі. Вона навіть забула про свої побоювання, які були в неї до того і ледь вірила у своє щастя.

Ніколас розповів їй про своє минуле, і коли зайшла мова про зраду коханої, то Аня собі пообіцяла, що ніколи його не зрадить. Хіба можна зрадити людину, яку кохаєш понад усе на світі? А Ніколас Харт нарешті відчув, що він кохає і коханий, і його гроші, і статус тут ні причому.

Але крім кохання, у них була ще й робота, про яку не міг забути ні Нік, ні Анна. Дні минали за днями, тижні – за тижнями, їхнє кохання росло і скріплювалося, але робота не давала розслабитися. Проект уже ішов до свого логічного завершення. Залишалося уточнити ще маленькі деталі, і робота, над якою вони працювали майже рік, закінчиться…

Якби ж то закінчиться. Робота ніколи не закінчується. Вона просто переходить в інші етапи. Зробив один етап – переходиш в інший, так закладено у світі.

Готель побудований. Залишилося тільки «подати його у потрібному світлі». Цю роботу Ніколас міг доручити тільки одній людині – своїй коханій Ані. Він їй повністю довіряв і навіть не сумнівався, що ніхто краще з усім цим не впорається. А от Аня сумнівалася у собі, адже організувати прийом на честь відкриття готелю – це справа не з легких. Потрібні знайомства, досвід, а вона тільки зі студентської лавки, де максимум теорії і мінімум практики. Але й підвести Ніка вона не могла, тому, збираючи всі сили «в кулак», Анна з ентузіазмом і острахом взялася за роботу.

Маючи в запасі тільки тиждень вона просиділа за роботою навіть свої вихідні дні. Складала списки запрошених, шукала їх адреси, готувала запрошення, щоб уже з понеділка їх розіслати. Складала меню і загальну картину дійства, а головне – підраховувала бюджет міроприємства, який, судячи з розмаху, складатиме кругленьку суму.

Це мало бути грандіозне шоу, яке би не скоро забули, тому Ніколас Харт на ніщо не скупився. Та від цього Ані не було легше працювати. Навпаки, знаючи, що від цього дійства чекають феноменальності, потрібно враховувати всі фактори впливу і за всім стежити, щоб все пройшло як «по-маслу». То ж Анна взялася за роботу, щоб показати, на що вона здатна.

Минали дні, як години, в суїті приготувань незчулися, як прийшла субота – день, коли мало відбутися відкриття готелю. Всі дійові особи були напружені, особливо це стосувалося Ані, яка не могла ні їсти, ні спати і з самого ранку, була «як на голці». Все перевіряла по декілька разів, по кілька разів телефонувала людям, які були відповідальні за доставку їжі, різноманітної техніки, декорацій і тому подібне. Прискіпувалася до всього. Люди, які оточувавли її протягом цього важкого тижня, якби не знали її за цей період, думали б, що вона ханжа, а так сприймали її критику, знаючи, що це не зі зла, а для того, щоб усе пройшло навідмінно.

Міроприємство мало бути дещо неординарне: всі вже стомилися від сучасних співаків і співачок, які виступають на корпоративах, а також одних і тих самих ведучих, які не можуть нічого цікавого придумати і вже насередині шоу тобі стає нудно. Тому Аня пішла іншим шляхом і трошки здивувати сучасну публіку, яку вже нічим не здивуєш.

Отже, все мало відбутися у стилі Генріха VIII, бали якого відзначалися пишністю і незабутніми враженнями. Захоплюючись історією цього часу, Анні захотілося відтворити його хоча б на один вечір. Але, щоб не обтяжувати гостей підбором туалетів на вечір, вона зробила виключення: замість обтяжливих і незручних бальних суконь з корсетами, дами будуть одягати сучасні вечірні сукні на свій смак. Чоловіки ж будуть супроводжувати жінок у елегантних смокінгах.

Для розваги публіки буде запрошений оркестр, у виконанні якого звучатимуть мелодії для танців, як класичних, так і більш сучасних. А за вечерею гостей будуть розважати жонглери, фокусники та неймовірно гнучкі танцюристи.

І от настала довгожданна година, гості зібралися в розкішному залі готелю, де все віяло давниною і сьогоденням, де все «кричало»: «Милуйтеся мною, бо я найкращий чи найкраща в своєму роді». Цій красі позаздрив би будь-який королівський палац, хоча на цей готель було потрачено багато зусиль і грошей, але результат був того вартий.

Зроблена в античному стилі, але з деякими сучасними доповненнями зала, цього вечора була схожа на феєрверк: всюди палали вогні яскравим світлом, на дамах виблискувало коштовне каміння, на чоловіках до блиску начищене взуття.

Офіціанти не встигали розносити напої, а кухарі готувати закуски. Зала була переповнена, здавалося, тут зібралося півміста, весь бомонд Трускавця, ніхто не хотів пропустити нагоди побувати першими в готелі, щоб потім мати, про що говорити.

Та серед гостей ми не бачимо організатора цього свята – Анну. Вона щось доволі затрималася. Ніколас все частіше почав дивитися на годинник. Він майже з усіма встиг привітатися, а її все не видно. Скоро має початися урочиста частина з традиційним перерізанням стрічки і він хотів, щоб Аня в цей урочистий момент була разом з ним. Ще раз поглянувши на годинник, Нік надумав піти її шукати, але це вже стало не потрібно. Ступивши тільки крок в сторону сходів, його здивувало затишшя. Він обернувся і побачив, що всі погляди спрямовані в бік сходів, і, глянувши на них, він побачив дівчину, яка повільно і схвильовано спускалася в зал. Вона виглядала божественно: висока, довгонога, худорлява красуня у вечірній сукні червоного кольору. Здивування і захоплення читалися на обличчях всіх присутніх, ніхто не міг здогадатися, хто ця дівчина, тільки єдина людина в цій залі знала напевне – це Анна і цією людиною був Ніколас Харт, йому підказало серце, яке з її приходом почало шалено битися.

Ніколас підійшов до сходів, став у їх підніжжі і подав руку Анні. Вона поклала свою руку у його, і на обох обличчях з'явилася усмішка, у Анни вона вийшла трошки знервованою, у Ніколаса – ця усмішка символізувала задоволення, задоволення побаченим.

Червоний колір був їй до лиця, а покрій сукні підкреслював її струнку фігуру. Підібране догори темне волосся, підколене брошкою з камінцями червоного кольору, давало змогу милуватися тендітною білою шийкою, на якій примостилося елегантне кольє з невеликим рубіном посередині, який тримався на золотому ланцюжку. Подарунок Ніка, який Аня не хотіла приймати, але все-таки поступилася його наполегливості. Він міг і хотів би подарувати Ані всі діаманти світу, але вона виявилася маленькою гордячкою, яка не приймала дорогих подарунків. Які зусилля потрібно було затратити, щоб Аня погодилася прийняти цей малий рубін, і йому було страшно навіть уявити, що б було, як би це був діамант. Але все-таки Нік сьогодні ризикнув, але про це пізніше.

Підкреслені чорним кольором тіней і туші голубі очі та червоною помадою маленькі повні губи неймовірно пасували до її бліденького обличчя, яке ще більше поблідло від переживань і недоспаних ночей, та це ніхто не помічав, адже вона вся аж світилася від щастя, опинившись у обіймах Ніколаса Харта. Він на неї діяв як заспокійливе, і через кілька хвилин вона вже весело «щебетала» з людьми, до яких з Ніком підходила, щоб познайомитися.

Куранти великого антикварного годинника, який стояв в одному із кутків зали, пробив 21.00 год. – час, коли мала початися урочиста частина вечора.

Ніколас з Анною підійшли до столу, який занесли в центр зали. На ньому стояв макет готелю, відкриття якого відбувалося сьогодні. Спереді міні-готелю були прикріплені два невеликі стовпці, до яких була прикріплена стрічка, яку потрібно було перерізати – це символ початку чогось нового, в даному випадку відкриття його більшого брата-близнюка.

Нік взяв ножиці, які йому піднесли, взяв Анну за руку і поклав поверх своєї руки. Аня в шоці подивилася на Ніколаса і помахала головою в знак протесту, але Нік ласкаво усміхнувся і у свою чергу махнув головою, даючи знати, що так потрібно. Анна вже не суперечила, і вони обоє перерізали стрічку під аплодисменти гостей і звуків феєрверку. Коли все стихло, заграв вальс, забрали стіл з макетом, і Ніколас Харт запросив свою помічницю до танцю. Взяли з них приклад і інші гості вечора, і невдовзі зала перетворилася на феєрію кольорів і обличь.

Покружлявши трохи в танці, Нік з Анною вийшли на тересу погуляти та відпочити від шуму. Проходячи алеєю між зеленою травою, вони щось тихенько говорили і весело сміялися. Вечір був по-літньому теплий, але не задушливий, повний місяць красувався на зоряному небі, легкий вітер приносив запахи різних квітів, які росли на невеличких клумбах, змішував їх, а вони, в свою чергу, дурманили закоханих, якими і є наші герої.

Ніколас повів Анну у віддалений куток парку, який знаходився на території готелю, де розташувалася лавочка для відпочинку. Вони присіли на неї, і Ніколас взяв руки Анни у свої і почав розмову:

– Дякую за чудове свято, яке ти влаштувала. Я навіть не сумнівався, що в тебе вийде, і не треба було так нервувати.

– Тобі легко говорити, – виправдовувалася Анна, – ти на мої тендітні плечі «поклав» такий тягар – організувати прийом.

– Пробач, я не знав, що тобі це було важко, – сумно мовив Ніколас.

– Та ні. Мені не важко було, я просто пожартувала, не такі в мене і тендітні плечі, – сміючись сказала Анна, – насправді я переживала, щоб тобі сподобалося, ти ж вклав стільки сили в цей готель, а я не хотіла все зіпсувати, тому я цілий тиждень була знервованою.

– Це точно, – усміхаючись, відповів Нік, – хоч до тебе й не підходи.

– «Але добре те, що закінчується добре», – оптимістично зауважила Анна, – ти так не думаєш?… Нік?

– Вибач, я замислився, – винувато сказав Ніколас, – а знаєш, я б хотів, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася. Ми тут з тобою, одні, далекі від усіх, що ще потрібно для щастя?

Кажучи це Ніколас, дивився на нічне небо, Анна ж не відводила від Ніка здивованого погляду і не розуміла, до чого він хилить. Хоча ні, розуміла, цієї миті вона довго чекала, але й дуже боялася, адже зараз розкриється її душа, її серце перед цим чоловіком. Хоча обоє здогадувалися про взаємність їхніх почуттів, але слово «кохаю» ще жодного разу не злетіло з їхніх вуст. І ось настала ця мить. Зараз почуються завітні слова. Але сталося набагато більше, ніж сподівалася Аня: Ніколас раптово піднявся з лавки, став навпроти Анни, непомітно взяв щось з кишені і опустився на одне коліно. Аня ж із здивування не могла навіть дихнути. Ніколас Харт дивився з такою ніжність у очі коханої прошепотів слова, які думав, що не скаже нікому:

– Я так хочу бути поруч з тобою ціле життя, ніколи не відпускати з обіймів. Тому я прошу тебе, моя мила Анюта, вийти за мене заміж.

Але замість слова «так» чулася тільки ненависна для Ніка тиша. Невже Анна не погодиться?

Аня ж, у свою чергу, не могла промовити ні слова. Якийсь комок застряг у її горлі, не даючи їй сказати слово «так».

– Анюто ти вийдеш за мене заміж? Я так тебе кохаю. Скажи тільки «так», – майже у розпачі говорив Ніколас. Підхопив її і міцно обняв.

Ці обійми вивели її із ступору і вона, нарешті, змогла відповісти:

– Я теж тебе кохаю і хочу прожити усе своє життя з тобою, тому моя відповідь «ТАК».

Ці слова проковтнула тиша, яка наступила тому, що слова були не потрібні, говорили їхні очі, їхні серця, а потім і губи, які злилися у пристрасному поцілунку, який так не був схожий на попередні. І Аня навіть не помітила як на її пальці з’явилася каблучка з діамантом.

Кожну дівчину огортають бурхливі емоції напередодні весілля. Весільні турботи й так виснажують, а ще ця незрозуміла тривога, яка сковує все твоє єство. Недоспані ночі й тривожні дні дають відбиток на стан людини.

Аню просто не впізнати. За ці дні підготовки до свята вона так виснажилася, що, здавалося, от-от упаде. Тоненька, мов струна, ще більше похудала й витягнулася. Чорні круги від недоспаних ночей, а нервозність від переживань.

Здавалося, що тут хвилюватися! Красень-наречений нікуди не втече. Підготовку до весілля доручили найкращому агентству. Що ще потрібно? Але наша наречена так не може. Їй потрібно, щоб усе було ідеальним, а головне – під її контролем. Це ж найщасливіша мить їхнього з Ніком життя. Хоча би поки що. Вона була впевнена, що їхньому подружньому житті буде ще багато таких щасливих моментів, і кожну цю хвилину розділять на двох.