Читать книгу: «Дві милі», страница 4

В церкві піднявся гомін. Люди заворушились. Уляна стояла на рушнику поруч із Дмитром. З олтаря вийшов священик. Він вже знав, що вийде якась притичина: Улянина мати приходила до його жалітись на Дмитра, але він не сподівався, щоб Уляна наробила такого глуму в церкві при людях.

– Дмитре, чи ти хочеш брати Уляну? – спитав у його батюшка.

– Ні, не хочу.

– З ким же ти думаєш вінчатись? – спитав батюшка.

– З Якилиною Бондарівною, – сказав Дмитро.

– Не вінчайте його, батюшко, з Якилиною, бо він обіцявсь мене сватать. Він мене піддурив, він мене обезчестив! – говорила Уляна, не оступаючись з рушника.

– Ти кого хочеш брати: чи Уляну, чи Якилину? – знов спитав батюшка в молодого.

– Якилину, – обізвався молодий, втупивши очі в поміст; йому було сором.

– А ти, Якилино, по добрій волі станеш під вінець з Дмитром? – спитав батюшка.

– По добрій волі, – насилу обізвалась Якилина.

– Оступись, Уляно, з рушника! Тут не твоє місце! – каже батюшка до Уляни.

– Батюшко! Я не оступлюсь. Тут моє місце, бо я вже з ним спізналась. Нехай зо мною вінчається, – сміливо сказала Уляна.