Читать книгу: «Радянська криптологія», страница 3

3. Становлення криптослужб СРСР

6 липня 1923 року на території колишньої Російської імперії була утворена нова держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік (далі – СРСР) та затверджена її Конституція. 2 листопада того ж року при РНК СРСР було утворене Об'єднане державне політичне управління (далі – ОДПУ), а 15 листопада затверджено «Положення про ОДПУ». На підставі цього Положення ДПУ республік було виведене із підпорядкування республіканських НКВС і було перепідпорядковано безпосередньо ОДПУ при РНК СРСР.

12 листопада 1923 року згідно з новим «Положенням про НКЗС СРСР» його шифрувальна частина була названа «шифрувальною та таємною частиною». Вона вийшла зі складу Управління справами і стала структурною частиною Секретаріату Колегії НКЗС. Однак у цей же період відбувалося скорочення штатів державних установ.

В одному з листів у відповідні органи 31 липня 1923 року нарком Г. Чичерін писав: «На шифрчасти чрезвычайно тяжело отражаются как колоссальные сокращения, произведенные у нас, так и ужасающе низкие ставки… Мы должны признать безграничную преданность тех партийных товарищей, которые в такой тяжелой обстановке тем не менее до изнурения работают, перенося непосильную тяжесть, лежащую на безмерно сокращенной шифрчасти».

У цьому ж листі він повідомляв, що новопризначеному члену Колегії НКЗС СРСР В. Л. Коппу доручено «працювати над всіма питаннями з організації в НКЗС шифрувальної справи». Згідно з даними про виконану в 1924 році роботу 2-го відділення таємно-шифрувальної частини НКЗС СРСР значиться, що зашифровано було 309408, а розшифровано 479299 документів.

Що стосується України, то 10 вересня 1924 року Постановою РНК УРСР на базі Шифрувального бюро ДПУ УРСР був утворений Спецвідділ. На нього покладені обов'язки з керування шифрувальною роботою у всіх наркоматах і центральних установах УРСР (крім загальносоюзних), розробки та обліку шифрів, підбору та обліку особового складу шифрувальних підрозділів, загального нагляду за додержанням конспірації у шифрувальній роботі. Постановою РНК УРСР від 24 листопада 1924 року був затверджений його штатний розклад чисельністю у 5 осіб.

28 березня 1924 року на підставі наказу Революційної Військової Ради (далі – РВР) СРСР №446/96 про реорганізацію Центрального апарату наркомату з військових і морських справ (далі – НКВМС) СРСР Центральний шифрувальний відділ Штабу РСЧА був реорганізований у Шифрувальний відділ при РВР СРСР.

У 1925 році начальник Спецвідділу ОДПУ Бокій завдяки своїм успіхам у сфері «таємної війни» зумів зайняти посаду заступника Голови ОДПУ. Він організував зразкову роботу з питань криптології та радіорозвідки. У 1926 році була введена в дію «Інструкція з ведення секретного та шифрувального діловодства».

7 січня 1925 року комісія при таємно-шифрувальній частині НКЗС заслухала доповідь про роботу секретної частини та ухвалила об'єднати секретну й шифрувальну частини та назвати знов створену частину таємно-шифрувальною частиною НКЗС. Через два місяці, 7 березня 1925 року, було ухвалено рішення про ліквідацію секретної частини, а замість неї створити у складі шифрувальної частини 3-е відділення (секретне), а 9 березня 1925 року Колегія НКЗС затвердила це рішення.

У цьому ж році Нарком закордонних справ СРСР Г. Чичерін знов порушує питання про поповнення персоналу шифрувальників. 21 квітня і 8 травня 1925 року він звертається з цього питання в секретаріат ЦК РКП (б): «Недостатність персоналу нашої шифрочастини стає вже державною небезпекою».

У кінці 1925 року секретаріат колегії НКЗС почав функціонувати на правах управління, секретно-шифрувальна частина була перейменована в секретно-шифрувальний відділ, а три відділення, що входили в його склад, перейменовані в перший, другий і третій підвідділи відповідно.

У вересні 1926 року найменування управлінь Штабу РСЧА стали номерними. Військове Розвідувальне Управління перетворилося на IV Управління Штабу РСЧА. Шифрувальне відділення було виведене з складу 2-го (агентурного) відділу та реорганізоване у 1-у (шифрувальну) частину IV Управління, начальником якої став Закіс, а його помічником – Едуард Янович Озолін. Шифрувальний відділ при РВР СРСР був реорганізований у 2-й відділ Управління справами НКВМС і РВР СРСР.

9 грудня 1927 року наказом ОДПУ №242/96 було затверджено Положення про спеціальні відділення при Повноважних представництвах (далі – ПП) ОДПУ. Ці відділення виконували такі завдання:

– організовували секретне та шифрувальне діловодство у всіх установах, розташованих на території ПП ОДПУ як місцевого, так і союзного значення;

– здійснювали контроль за порядком ведення і зберігання мобілізаційних і шифрувальних матеріалів;

– вели облік осіб, що відали секретним листуванням в радянських установах;

– виробляли шифри і забезпечували ними всі установи, розташовані на території повноважного представництва за винятком тих, які користувалися шифром, встановленим Спеціальним відділом ОГПУ.

У 1927 році шифрувальний відділ НКЗС, який складався з трьох підвідділів, був реорганізований у секретно-шифрувальний відділ у складі двох підвідділів. На базі 3-го підвідділу був утворений секретний архів НКЗС.

1 грудня 1929 року наказом ОДПУ №282 у складі ОДПУ, крім Спецвідділу, було утворене ще Центральне шифрувальне бюро (начальник – В.М.Колосов, він же – начальник 1 відділення Спецвідділу), яке відповідало за шифрований зв'язок.

У той час Спецвідділ складався з таких підрозділів:

– 1 відділення – спостереження за збереженням режиму секретності у всіх партійних, державних і громадських організаціях, начальник – В.М.Колосов;

– 2 відділення – створення шифрів і кодів для ОДПУ, НКВМС і НКЗС, радіоперехоплення, начальник – Федір Григорович Тіхоміров;

– 3 відділення – керівництво шифрувальною роботою в системі ОДПУ, зв'язок із закордонними резидентурами, а також керівництво таборами ОДПУ, начальник – Федір Іванович Ейхманс, він же помічник начальника Спецвідділу;

– 4 відділення – дешифрування перехоплених документів, начальник -Олександр Григорович Гусєв (з вересня 1923 по січень 1938 року), він же – помічник начальника Спецвідділу;

– 5 відділення – криптографічне обслуговування військового відомства, начальник – Володимир Дмитрович Цибізов;

– лабораторія (що у свій час іменувалася 7-м відділенням і займалася прикладною хімією і графологією, начальник – Євген Євгенович Гоппіус;

– технічне відділення, начальник – Антон Дмитрович Чурган;

– фотографічне, начальник – П. Алексєєв.

Коло питань, що вивчалися підрозділами, які працювали на лабораторію Гопіуса, було надзвичайно широким: від винаходів усіляких пристосувань, пов'язаних із радіошпіонажем до дослідження сонячної активності, земного магнетизму й проведення різних наукових експедицій. Отут вивчалося все, що мало будь-який відтінок таємничості.

Контроль технічних нововведень радянської криптослужби здійснював заступник начальника її оперативного відділу Ейхманс. Всі фахівці-криптологи та радіотехніки проходили за таємним позаштатним розкладом. Загальна кількість особового складу Спецвідділу складала 189 осіб.

Цікаво, що начальник Спецвідділу Бокій робив спроби використовувати для криптологічної діяльності фахівців з окультних та містичних наук. Так, взимку 1924 року він залучив до роботи на Спецвідділ вченого-містика Олександра Барченка. Основні наукові інтереси цього дослідника були зосереджені в сфері вивчення біоелектричних явищ в житті клітини, в роботі мозку та живому організмі в цілому. Свої лабораторні досліди Барченко суміщав з посадою експерта Спецвідділу з психології та парапсихології. Зокрема, ним розроблялася методика виявлення осіб, схильних до криптологічної роботи та розшифровування кодів.

Вчений виступав і консультантом при обстеженні всіляких знахарів, шаманів, медіумів, гіпнотизерів і інших людей, які стверджували, що вони спілкуються з примарами. З кінця 1920-х років Спецвідділ активно використовував їх у своїй роботі. Для перевірки цих «екстрасенсів» один із підрозділів служби Бокія обладнав «чорну кімнату» в будівлі ОДПУ за адресою: Фуркасівський провулок, будинок 1.

Дослідження та методика Барченка застосовувалися і в особливо складних випадках дешифрування ворожих повідомлень – в таких ситуаціях проводилися навіть групові сеанси зв'язку з духами.

Барченко привніс в життя Бокія метафізичні теорії та умовив видного чекіста вступити в таємну окультну організацію «Єдине Трудове Братерство», що вивчала стародавню науку «Дюнхор», яка нібито перевершувала сучасне знання, але принципи якої були втрачені з часом.

До складу «Єдиного Трудового Братерства» увійшли, крім Бокія, ще такі особи: член ЦК ВКП (б) Моськвін, заступник наркома закордонних справ Стомоняков, працівник Спецвідділу Гоппіус, а також давні товариші Бокія по Гірському інституту інженери Міронов і Кострікін. Крім того, відомо, що на доповідях Барченка про «Дюнхор» були присутні в різний час співробітники Спецвідділу Гусєв, Цибізов, Філіпов і Леонов.

У кінці 1925 року для передачі езотеричного знання найбільш «гідним» представникам більшовицької партії Олександр Барченко за участю Бокія організував у «надрах» ОДПУ невеликий гурток із вивчення «Дюнхору». До нього увійшли провідні співробітники Спецвідділу: Гусєв, Цибізов, Кліменков, Філіпов, Леонов, Гоппіус, Плужніцов. Заняття із співробітниками Спецвідділу продовжувалися недовго, оскільки, за словами самого Бокія, учні виявилися «не підготовленими до сприйняття таємниць стародавньої науки». Врешті-решт, гурток Барченка розпався, але декілька разів його заняття відвідував і Генріх Ягода – майбутній шеф НКВС.

28 березня 1928 року на нараді у начальника 2-го відділу Управління справами НКВМС і РВР СРСР було прийнято ухвалу про організацію «військово-морської частини з дешифрування в Центрі, у Москві». Але справа просувалася украй поволі. Нова нарада, що відбулася 10 січня 1929 року та була присвячена тому ж питанню, на якому крім керівників ОДПУ і Спецвідділу, представників штабу РСЧА і Військово-морського флоту були також працівники морських штабів Балтійського та Чорного Морів, знов підтвердила необхідність організації відповідної дешифрувальної служби. Проте пройшов ще рік, а «військово-морська частина з дешифрування» ще не була створена.

Наприкінці лютого 1930 року Бокій підготував листа Ворошилову, в якому писав: «Спеціальний відділ при ОДПУ вважає такий темп, узятий штабом РСЧА у вирішенні питання щодо організації військово-морської частини з дешифрування, дуже повільним. Бажано прискорити вирішення цього питання, тобто стосовно дешифрувальної служби РСЧА відстала від армій своїх можливих супротивників, у яких ця справа давно налагоджена».

І лише у серпні 1930 року був створений перший дешифрувальний підрозділ при штабі РСЧА. Знаходився він у оперативному підпорядкуванні Спецвідділу при ОДПУ і фактично входив у його склад. За штатом він іменувався 13-м сектором 7-го відділу Штабу РСЧА. Наказом РВР від 5 серпня 1930 року було затверджене «Положення про 7-й відділ».

В одному з пунктів цього Положення було записано, що на відділ покладалися питання організації дешифрувальної роботи, керівництво та контроль над нею. «Начальник 7-го відділу в спеціальному відношенні підпорядковується начальнику Спеціального відділу при ОДПУ». Начальником військово-морського дешифрувального сектора було вирішено призначити помічника начальника Спецвідділу при ОДПУ Павла Хрисанфовича Харкевича.

Розвиток військової дешифрувальної служби просувався швидкими темпами. Менш ніж через рік 13-й дешифрувальний сектор був реорганізований у 5-й відділ 4-го управління штабу РСЧА, але як і раніше залишився в оперативному підпорядкуванні Спецвідділу при ОДПУ. Всі працівники відділу мали хорошу мовну підготовку та зарекомендували себе здібними аналітиками. Провідними фахівцями у дешифруванні військових шифрів того часу були Борис Володимирович Звонарьов, Карл Густавович Тракман, Павло Матвійович Шунгський тощо.

15 листопада 1929 року були відкриті «Курси вдосконалення командного складу РСЧА», на яких готувалися офіцерські кадри шифрувальної служби. Тоді ж у Херсоні в найсуворішій таємності був організований відділ з підготовки офіцерів шифрувальної справи. Саме випускники херсонського відділу згодом брали участь у розробці малогабаритної дискової кодувальної машини К-37 «Кристал», що зробила дійсну революцію в шифрувальній справі.

У січні 1931 року були відкриті об'єднані дешифрувально-розвідувальні 3-місячні курси «спецпризначення» для підготовки криптологів дипломатичного та військового напрямів. Начальником курсів був призначений Харкевіч, а викладачами – Зибін, Ямченко, Аронський, Кильдишев. У 1934 році начальником цих курсів був призначений досвідчений криптолог Сергій Григорович Андреєв, який працював у Спецвідділі з 1921 року.

12 лютого 1930 року адміністративна комісія НКЗС розглянула питання про покращення роботи й зміну структури секретаріату колегії та ухвалила виділити зі складу секретаріату секретно-шифрувальний відділ як самостійний відділ та підпорядкувати його безпосередньо одному з членів колегії. 3 березня 1930 року Колегія НКЗС СРСР затвердила це рішення комісії.

У березні 1930 року начальником 1-ої (шифрувальної) частини IV (Розвідувального) Управління Штабу РСЧА був призначений Озолін, а дешифрувальний сектор 8-го відділу Штаба РСЧА був переведений до 5-го відділення Спецвідділу при ОДПУ для забезпечення спільної роботи над шифролистуванням іноземних держав.

У вересні 1930 року 2-й відділ Управління справами НКВМС був реорганізований у 7-ий відділ Штабу РСЧА, а вже 13 жовтня 1930 року – у 8-й відділ Штабу РСЧА. У штабах військових округів і морів шифроргани іменувалися 7-ми відділами, які у лютому 1931 року були перейменовані в військових округах у 8-і відділи, а на морях і флотах – 10-і відділи.

У березні 1931 року у складі IV Управління (з 22 листопада 1934 року – 5 Управління) Штабу РСЧА був утворений 5-й (дешифрувальний) відділ (начальник – Харкевич). Військово-дешифрувальний сектор 5-го відділення Спецвідділу при ОДПУ був переведений до 5-го відділу IV управління Штабу РСЧА.

У зв'язку із збільшенням обсягу та підвищенням значення дешифрувальної роботи у 1932—1933 роках були створені дешифрувальні групи при повноважних представництвах ОДПУ у Києві, Тбілісі, Хабаровську, Ташкенті і Ленінграді, а потім у Читі і Владивостоку. Пізніше ці групи були перетворені у дешифрувальні відділення.

У 1931—1932 роках криптовідділи були утворені вже у всіх військових округах, а до середини 30-х років чисельність криптослужб СРСР у центрі й на місцях досягла приблизно 500 осіб, що цілком відповідало потребам того часу. Склалася досить ефективна система криптослужб, які дешифровували до 30% всієї перехопленої інформації, що було дуже гарним показником для того часу.

У 1932 році було утворене дешифрувальне відділення в Особливій Далекосхідній Армії, а у 1935—1936 роках – у Забайкальському, Середньоазіатському та Київському військових округах. Ці відділення, так само як і в центрі, знаходилися в оперативному підпорядкуванні ОДПУ.

7 червня 1934 року начальник IV Управління (розвідувального) Штабу РСЧА Берзін, куди входила у той час військова дешифрувальна служба, представив наркому з військово-морських справ, голові РВР маршалу Ворошилову доповідь про дешифрувально-розвідувальну службу (ДРС):

«Шифродокументи поступають від 52 країн, проте розробляються спільно із Спеціальним відділом при ОДПУ як тільки документи 22 країн… За 1933 р. при напруженій роботі часом за рахунок передчасного зносу розумових та фізичних сил працівників ДРС розроблено тільки 42% матеріалів, що є для розробки. 58% іноземних шифрованих документів, що можуть дати цінну додаткову інформацію, залишилися необробленими через нестачу кадрів».

У доповіді було висловлено прохання про посилення служби кадрами, зокрема пропонувалося збільшити чисельність кадрового складу на 10 чоловік і перевести 16 чоловік вільнонайманих у адміністративний склад. Не зважаючи на скромність прохань, викладених у доповіді Берзіна, вони не були у 1934 році задоволені, тому відділ продовжував працювати в колишньому чисельному складі.

У 1933 році шифрувальники Спецвідділу при ОДПУ працювали у великій кімнаті на 4-му поверсі обширної будівлі колишньої страхової компанії на вулиці «Лубянка» в Москві. А дешифрувальники займали верхній поверх колишньої будівлі НКЗС на розі вулиць «Лубянка» і «Кузнецкий мост». Той факт, що нижні поверхи будівлі відвідувалися приватними особами і членами дипломатичного клубу, використовувався для маскування.

10 липня 1934 року ОДПУ увійшло до складу НКВС як Головне управління державної безпеки (далі – ГУДБ), а його регіональні органи увійшли до складу регіональних управлінь НКВС. Згідно з цим Спецвідділ ОДПУ був реорганізований у Спецвідділ ГУДБ НКВС.

22 листопада 1934 року було оголошено Ухвалу ЦВК і РНК СРСР про затвердження Положення про Народний комісаріат оборони (далі – НКО), згідно з яким у його склад увійшло Розвідувальне управління (далі – РУ), що раніше входило до складу штабу РСЧА. 15 грудня 1935 року був змінений і затверджений новий штат РУ РСЧА, згідно з яким 5-ий (дешифрувальний) відділ став 7-м відділом, а 1-а (шифрувальна) частина стала таємно-шифрувальним відділенням (іноді іменувалося відділенням «Ш»). Чисельність 7-го відділу складала 53 особи і 5 осіб постійного складу було виділено на Центральні курси ДРС.

Начальником 7-го відділу з лютого 1936 року по лютий 1939 року був полковник Харкевич, а його заступником – майор Звонарьов, який досконало володів чотирма іноземними мовами, трьома європейськими і японською. Начальником відділення «Ш» з січня 1935 року по листопад 1937 року був полковий комісар Озолін, а з вересеня 1938 року по травень 1939 року – майор Микола Олександрович Філатов.

У 1935 році за виконання спеціального завдання командування Звонарьов був нагороджений іменним золотим годинником наркома оборони, а у 1936 році – орденом Червоного Прапора. Річ у тому, що фахівці ДРС спільно з фахівцями Спецвідділу розкрили у жовтні 1935 року японський дипломатичний код, про що доповіли начальнику Розвідувального управління РСЧА С.Г.Урицькому. Останній написав рапорт заступнику наркома Гамарнику, а він, враховуючи важливість події, розпорядився доповісти про це особисто наркому Ворошилову. Ось доповідь Урицького Ворошилову:

«15 жовтня п. р. японський уряд відхилив свій основний код і ввів замість нього новий. Виникла загроза не мати інформації про військові заходи Японії щодо лінії дешифрування японських шифротелеграм у потрібний момент. Помічник начальника… відділу РУ РСЧА т. Звонарьов Б. В. спільно з працівниками його підрозділу тт. Шунгським, Калініним, Мильниковим і працівниками Спецвідділу ГУДБ НКВС тт. Єрмолаєвим і Єрмаковою у мінімально короткий термін, у 6 днів, розкрили вказаний код і забезпечили безперебійне розшифрування японських шифротелеграм. Ці результати досягнуті завдяки систематичній підготовці т. Звонарьовим свого підрозділу до виконання завдань, що стоять перед ним. Безпосередньо при розкритті коду особливо важливу роль зіграли тт. Звонарьов і Шунгський. Клопочу про нагородження цінними подарунками… т. Звонарьова Б. В. і фахівців тт. Шунгського, Калініна і Мильникова…»

На цьому рапорті нарком оборони наклав резолюцію: «Нагородити т. Звонарьова золотим годинником, а решту тт. срібними (хорошими) годинниками. К.В. 27.ХІ.35 р.».

У 1935 році шифрувальники та дешифрувальники Спецвідділу переїхали в нову будівлю на вулиці імені Фелікса Дзержинського. Шифрувальний відділ був розділений на декілька відділень, які займалися забезпеченням секретного зв'язку з регіональними управліннями секретної поліції, з її прикордонними частинами і військовими формуваннями, з адміністраціями в'язниць і таборів, з нелегальною закордонною агентурою і з «легальними» резидентурами за кордоном.

За секретний зв'язок з «легальними» резидентурами відповідало 6-е відділення. Його начальник з прізвищем Козлов був знятий з посади під час репресій у 1937 році. А після того, як наступник Козлова був відправлений шифрувальником до США, начальником 6-го відділення стала людина, чиє ім'я придбало згодом скандальну популярність. Це був Володимир Петров, який у 1954 році разом з дружиною Євдокією отримав політичний притулок в Австралії.

Дешифрувальний відділ був розділений на відділення за географічним і мовним принципом – китайське, японське, англо-американське і так далі. Майбутня пані Євдокія Петрова (Дуся), яка протягом двох років вивчала японську мову в московській спецшколі, працювала в японському відділенні. її колегами по роботі були:

– Віра Плотнікова, дочка професора японської мови, яка протягом багатьох років була резидентом японської розвідки у Москві;

– Галина Підпалова, настільки закохана у все японське, що, прийшовши додому, вона незмінно одягалася в кімоно;

– Іван Калінін, який час від часу запрошувався як консультант;

– професор Шунгський – головний авторитет відділення з питань японської мови, який служив ще в царській армії.

У 1938 році була проведена чергова реорганізація НКВС. В результаті для ведення шифрованого листування у його структурі 9 червня був утворений 3-й спецвідділ, начальником якого став капітан держбезпеки Олександр Дмитрович Баламутов. 29 вересня Спецвідділ ГУДБ НКВС був перейменований у 7-й відділ начальником якого став той же Баламутов. У 1939 році до складу 7-го відділу ГУДБ НКВС було переведене дешифрувальне відділення Розвідувального відділу НКВМФ СРСР, яке було утворене у 1938 році. 9 квітня 1939 року начальником 7-го відділу був призначений капітан держбезпеки Олексій Іванович Копитцев. Станом на 1 січня 1940 року у складі 7-го відділу працювало 230 осіб.

У травні 1939 року був реорганізований і секретно-шифрувальний відділ НКЗС. Шифрувальний відділ був виділений з нього як самостійний відділ з безпосереднім підпорядкуванням заступнику наркома та перейменований у 10-й відділ НКЗС. Найменування посади «шифрувальник» було скасовано та були введені посадові назви «референт», прийняті в оперативних відділах НКЗС.

19 липня 1939 року відповідно до Постанови Комітету Оборони СРСР 8-й відділ ГШ РСЧА був перейменований у Відділ шифрувальної служби і включений на правах самостійного структурного підрозділу до складу Оперативного управління ГШ РСЧА.

У 1939 році у зв'язку з реорганізацією 5-го (розвідувального) Управління НКО шифрувальне відділення стало 9-м відділом, а 7-й (дешифрувальний) відділ став 11-м відділом. Начальником 9-го відділу до жовтня 1939 року був Філатов, а з жовтня 1939 року став майор Леонтій Сергійович Пілєвін. Начальником 11-го відділу з жовтня 1939 року став Філатов.

Наказом НКО СРСР №0038 від 26 липня 1940 року 5-е (розвідувальне) Управління НКО увійшло до складу Генерального штабу (далі – ГШ) Червоної Армії (далі – ЧА) і почало називатися РУ ГШ ЧА. У його складі залишився 9-й (шифрувальний) відділ (начальник – майор Пілєвін), а 11-й (дешифрувальний) відділ став 10-м відділом (начальник – полковник Філатов). 18 серпня 1941 року на базі Відділу шифрувальної служби Оперативного управління ГШ ЧА було створено Управління шифрувальної служби ГШ ЧА загальною чисельністю 197 військовослужбовців і 50 службовців.

Указом Президії Верховної Ради (далі – ПВР) СРСР від 3 лютого 1941 року зі складу НКВС був виділений наркомат державної безпеки (далі – НКДБ). Шифрувально-дешифрувальна справа перейшла до 5-го відділу НКДБ, начальником якого став майор держбезпеки Копитцев. Для ведення шифролистування у складі НКВС наказом №00198 від 22 лютого 1941 року було організовано 6-е відділення, начальником якого став Солодянніков.

Після початку Вітчизняної війни Указом ПВР СРСР від 20 липня 1941 року НКВС і НКДБ були знов об'єднані в єдиний НКВС. Шифрувально-дешифрувальна справа перейшла до 5-го спецвідділу НКВС, начальником якого став майор держбезпеки Іван Григорович Шевельов, а його заступником – старший майор держбезпеки Копитцев. Спецвідділ станом на 20 травня 1942 року мав за штатом 683 одиниці та складався з 16 відділень, завдання яких були такими:

– 1—8 – дешифрувально-розвідувальна робота закордоном;

– 9 – складання, дослідження та друкування кодів для НКЗС, НКВТ, НКВС, НКО і НКВМФ;

– 10 – складання та друкування блокнотів для НКО, НКВМФ, НКВС, НКЗС, НКВТ;

– 11 – здійснення шифрозв'язку оперативно-чекістських управлінь і відділів НКВС; зашифрування та розшифрування телеграм, облік і постачання шифродокументів периферійним органам НКВС і їх інструктаж щодо шифрроботи;

– 12 – здійснення шифрозв'язку таборів НКВС, прикордонних, внутрішніх і оперативних військ НКВС, Прокуратури, Військової колегії Верховного суду СРСР;

– 13 – здійснення шифрозв'язку закордонної резидентури 1-го Управління НКВС;

– 14 – оперативно-чекістське обслуговування шифрорганів наркоматів і інших установ;

– 15 – перевірка та допуск осіб, що працюють з секретними, мобілізаційними та шифрувальними документами в установах і підприємствах; спецперевірка особового складу, що працюють на особливо режимних підприємствах.

16 лютого 1942 року наказом НКО №0033 РУ ГШ ЧА було реорганізоване в Головне РУ (далі – ГРУ), а 23 вересня наказом НКО №00222 з метою концентрації зусиль щодо «розкриття» шифролистування супротивника дешифрувальна служба ГРУ була передана до 5-го спецвідділу НКВС. 3 листопада наказом НКВС №002424 на базі 5-го спецвідділу, до якого увійшли 7-й відділ (дешифрувальний) 2-го Управління ГРУ та частини спецслужби внутрішніх військ НКВС (радіорозвідка) було утворено 5-е Управління НКВС. Його начальником став старший майор держбезпеки Шевельов, а його заступником – комісар держбезпеки Копитцев.

Ще у квітні-травні 1941 року в криптослужбу НКВС було мобілізовано близько 50 молодих учених з Московського державного університету (далі – МДУ) – математиків і фізиків, а також випускників Військової академії зв'язку. Вони не тільки змогли швидко знайти в ній своє місце, але й привнесли в криптоаналітичну роботу нові ідеї. Якщо «старі» фахівці уміли копітко, крок за кроком накопичувати інформацію про ключ шифру супротивника, то математики, аналізуючи логіку побудови лише частково відомого ключа, знаходили алгоритми його істотного поповнення. Інженери і фізики почали створювати та впроваджувати в аналіз шифрів допоміжну техніку. Ці два чинники сприяли здійсненню якісного стрибка в розкритті ключів вермахту, що часто мінялися.

У грудні 1942 року на базі Школи особливого призначення 5-го Управління НКВС і 3-го учбового відділення Вищої школи Генштабу була організована Спеціальна школа 5-го Управління НКВС у складі двох відділень з 10-місячним терміном навчання. Перше відділення цієї школи готувало кадри криптоаналітиків для дешифрування військового листування, а друге відділення – дипломатичного листування.

У роки Вітчизняної війни криптопідрозділи дешифрувальної служби поповнювалися в основному за рахунок тих, що закінчили Спеціальну школу 5-го Управління НКВС, в якій було підготовлено багато провідних фахівців. Отримувані в школі спеціальні і мовні знання дозволяли її випускникам швидко включатися в роботу з криптоаналізу та дешифрування. Спеціальна школа, а також ряд криптопідрозділів, що знаходилися в Уфі, підпорядковувалися Копитцеву. Частини спеціальної служби військ НКВС здійснювали ведення радіорозвідки. На них покладалися завдання розвідки ефіру, здійснення радіоперехоплення, шифрованого радіолистування, попередньої обробки цих даних з радіомереж і окремих радіоточок.

У складі 5-го Управління була також утворена Криптографічна Рада для організації і координації наукових досліджень і підготовки наукових кадрів у спецслужбі (за роки війни розглянула більше 60 питань і проблем за основними напрямами спеціальної роботи).

14 квітня 1943 року у зв'язку з наближенням радянських військ до кордонів СРСР рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) № П 40/91 «Про утворення НКДБ СРСР» і ухвалою РНК СРСР №393—129сс зі складу НКВС знову був виділений НКДБ. Шифрувально-дешифрувальна справа та спецзв'язок перейшли до 5-го Управління НКДБ. Його начальником став комісар держбезпеки Шевельов, а його заступниками – комісар держбезпеки Копитцев і старший майор держбезпеки Сергій Вікторович Покотіло.

Для ведення шифролистування у складі НКВС наказом №00776 від 28 квітня 1943 року був утворений 2-й спецвідділ, начальником якого став підполковник держбезпеки А. Воробйов, а з 1944 року по 21 березня 1949 року був підполковник В. Романов. Станом на 1 квітня 1945 року спецвідділ мав по штату 52 одиниці, а в наявності – 49 осіб. 3 травня 1949 року наказом МВС №544 начальником спецвідділу був призначений колишній заступник начальника Управління кадрів МВС полковник І.І.Філаткін.

Закінчення Другої світової війни та зміни у світовому геополітичному становищі підштовхнула радянський уряд до реорганізації органів влади та державної безпеки. Так, 15 березня 1946 року 5-а сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР в Раду Міністрів СРСР, а народних комісаріатів – у міністерства.

Таким чином, НКВС перетворився у МВС, НКДБ – МДБ, НКЗС – МЗС, НКО – МО тощо. Наказом НКДБ №00107 від 22 березня 1946 року 5-е (шифрувально-дешифрувальне) Управління НКДБ стало 6-м Управлінням МДБ. Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а його заступником – генерал-майор Копитцев.

20 серпня 1946 року Рішенням Політбюро ВКП (б) була затверджена нова концепція структури держбезпеки та її напрямків діяльності. Вона припускала подальший розподіл органів держбезпеки та створення незалежних та конкуруючих між собою спецслужб, причому Секретаріат ЦК ВКП (б) виступав у цій схемі як арбітр. На виконання даної концепції у травні 1947 року на базі 1-го ГУ МДБ і ГРУ ГШ ЗС було утворене нове розвідувальне відомство – Комітет Інформації при Раді Міністрів СРСР, який проіснував до 1951 року. До його складу увійшов і дешифрувальний відділ ГРУ ГШ ЗС, який був реорганізований у 7-е Управління Комітету Інформації.

19 жовтня 1949 року Постановою Політбюро ЦК ВКП (б) № П71/426 було прийнято найважливіше для радянської криптології рішення. Вся шифрувально-де-шифрувальна робота з МДБ передавалася до ЦК ВКП (б) і, відповідно, 6-е Управління МДБ ліквідовувалось. Це було оформлено наказом МДБ №00369 від 15 листопада, а у складі ЦК ВКП (б) було створено Головне управління спеціальної служби (далі – ГУСС). Його начальником став генерал-лейтенант Шевельов, а начальником 1-го Управління (дешифрувально-інформаційного) – генерал-майор Копитцев.