Читать книгу: «Любов іншого виміру», страница 8

Перший Лицар Світла і Любові зник, однак Його цілунок відривав від землі – безмежно щаслива Олена не пішла, а полетіла до замку матінки Жозефін. Радісний вир дивовижно яскравого життя, утвореного рожевими дітлахами, скляними бабками, казковими ельфами, різнобарвними метеликами та пташками, негайно ув’язався слідом за нею, сповнивши Небо щирим щастям дитинства.

Глава 18

Ісус спустився у Пекло. Чистилище приголомшувало, розчавлювало грішну душу грізною могутньою величчю, вражало страшною, хижою людському оку, красою. Нещасна душа, потрапивши у Пекло, почувалася жалюгідною, безпорадною комахою, приреченою до нестерпних тортур.

Сатану недарма вважали князем Темряви: в країні Жахів чорні, як чорний оксамит, ночі чергувалися з похмурими, сірими півсутінками-днями. Світло панувало у Пеклі на Різдво Христове, Великдень і Трійцю. В ці великі свята грішники не мучились, більше того, кожний отримував те, що хотів. Тож мученики любили ці свята і чекали на них з нетерпінням, сповненим болючих страждань.

В мить появи Ісуса у Пеклі грізні чорні хмари потворними чудовиськами повилазили з безодні Плачу і Скрежету зубів і зазміїлися глибокими ущелинами між височенних гранітних гір, подекуди покритих брудно-іржавим моховинням. По схилах крутих скель деінде, мов у страшних родових муках, покорчило мертві дерева.

На заході, визначеному Сатаною умовно, криваво палало небо, вириваючи жахливі, душерозтинаючі крики та полум’яні іскри з майже неосяжного багаття. В народі цей вогняний простір зветься пекельною сковородою недарма: тим, хто туди потрапив, здається, що вони смажиться там безжальну вічність, хоча насправді їх страждання – лише час каяття за скоєне ними зло, і ніхто не горить у полум’ї сорому більше, ніж йому призначено.

Та Сатана не був би неперевершеним психологом грішних душ, аби не сотворив на умовному сході справжній шедевр жаху – Кровоспад. З величезної темно-сірої скелі могутнім, смертельно пораненим монстром зривався червоний потік. Сатанинський витвір глибоко вражав диявольською красою, та оцінити ту дивну красу міг хіба що мозок божевільної, або дуже жорстокої, мужньої людини: Кровоспад було утворено з крові пекельних мучеників. Розбризкуючись по слизьких, огидних валунах, людська кров ревла та стогнала. Прислухавшись, можна було розібрати окремі, збожеволівші від звірячого болю, голоси.

Серед валунів, незграбно ковзаючись та брикаючись, бавились маленькі, напрочуд потворні звірята: щось середнє між пацюками, свинями та морськими котиками. На перший, помилковий погляд, здавалося, що вони насолоджуються пекельним життям. Та придивившись, можна було помітити чисельні виразки на їх брудних, закривавлених тільцях – велетенські хижі орли, кружляючи над огидною малечею, поволі висмикували з неї шматки плоті.

Спаситель поглянув на звіряток, з жалем і відразою відвернувся, за своє нескінченне життя Він так і не звик до пекельних жахів.

Бурхливо розбризкуючись, грішна кров розділялася на два темно-червоні, з гнилуватим відтінком, потоки, що омивали могутню скелю-острів. На вершині скелі височів похмурий лицарський замок. Виростаючи зі скелі, він був її логічним завершенням. У витонченому готичному стилі не було нічого зайвого. Гостроверхі башти наскрізь протинали важкі хмари. На деяких баштах майоріли чорні грізні прапори з зображеннями Смерті, людських черепів та кісток.

Син Божий стояв на самому даху замку. Скрізь дірки у хмарах, що мчали з шаленою швидкістю під тиском холодного, пронизливого вітру, Він бачив, як потоки крові, обминувши скелю-острів, утворювали ріку, що впадала у Криваве море. Море крові мучеників виглядало безмежним океаном, та Ісус знав: межі є, мають бути!

Пориви вітру сильнішали, заморосив солоний сльозний дощ. Серце Спасителя боляче занило і Він прочитав молитву за спасіння грішних душ, що сотворили дощ. Над Його головою закружляли хижі могутні орли. Вони не цвірінчали, як райські пташки, від їх жахливого скиглення стигла кров у жилах.

На одному з таких орлів до Ісуса стрімко підлетів Сатана і спритно зіскочив з величного птаха на дах. Ісус поглянув на нього: Сатана, як Сатана – похмурий, під втомленими очима синці, в зубах сигара, в руці пляшка віскі. Єдиним ковтком він допив віскі і запихкав сигарою.

– Чекаючи на Тебе, я занудьгував, тож вирішив облетіти свої володіння. Сьогодні Кровоспад напрочуд кровоповний, – Люцифер кинув сумний погляд на свій витвір, – холодний сірий граніт і червона жива кров! Парує… Справжня краса породжується з поєднання протиріч, згоден?

– Ти знаєш, що твій шедевр завжди вражає Мене до глибини душі, та Я вважаю його найстрашнішим жахом Всесвіту, не красою! Мене від нього нудить, Мені болять його голоси, у нас з тобою різні уявлення про красу, Люцифере! – з тугою заперечив Ісус.

– Не такі вже й різні, втомила мене ця грізна краса, давно втомила! Та що вдієш? На грішників Кровоспад призводить неабияке враження… Ха! Кривавий запропонував особливій покиді надсилати перед смертю сни з видом на цей бурхливий жах з запрошенням у Пекло! Як Тобі цей безкоштовний квиток у нове «чудове» життя? – Сатана сплюнув у ріку, поглянув на Ісуса: – Та Ти ж наскрізь промок під сльозним дощем! Покидьки, вони забруднили Твій білий одяг огидними сльозами! І як вони завжди відчувають Твою присутність у Пеклі? – Сатана владно огледівся і лютим звіром заволав на все Пекло: – Злодії, пізно моросити сльозним дощем! Вгамуйтеся, не то підвищу температуру!!!

Дощ припинився в єдину мить.

– Люцифере, не дуркуй! Заради Творця, поки Я у тебе, дай їм перепочити!

– Як завжди, просиш за цей мерзенний бруд, дивак Ісусе… Добре, – зітхнув Сатана і загорлав: – Во ім’я Отця і Сина на деякий час дарую вам спокій! І щоб не було свавілля і гидот, не то передумаю!

Звідусіль почулися зітхання від полегшення. Ісус посміхнувся Люциферу.

– Ходімо у замок, жартівнику! – і Сатана усміхнувся.

– Ти про що?

– Про неї, мою дівчинку, – пояснив Люцифер і ледь натиснув на гранітну цеглину ногою. – Як прикро Ти вразив своїх пречистих наречених! Вони обрали Тебе, а Ти на їх очах…

– Обрав її і з задоволенням лишив би у Раю, подалі від тебе! Та на ній призначення, – Ісус відверто поглянув Сатані в очі, що спалахнули раптовим гнівом.

– Он як! Призначення! – невдоволено буркнув Сатана.

Перед Ними відчинилася ляда, з неї висунувся ліфт.

– У який стиль?

– Бароко, – кинув Ісус.

Увійшли у ліфт, спустилися на поверх, де панував «бароко».

Замок мав триста поверхів, та він був лише видимою вершиною пекельного айсберга. У високій скелі-острові, прикрашеній замком, було безліч приміщень: апартаменти Вищого Чорного Янгольства, пекельна канцелярія, розкішна, безцінна бібліотека Сатани, окремі камери для відомих грішників, різноманітні лабораторії для дослідів геніальних вчених-негідників, казарми для солдатів Смерті, сховища скарбів, комірчини продуктів, винні погреба і ще багато чого. З черева скелі по таємничих ходах можна було потрапити у нижчі прошарки Пекла, у найстрашніші його закутки.

Резиденція Сатани розміщувалася на десяти верхніх поверхах замку, вражала розкошами, затишком і витонченим смаком: господар не любив зайвих речей. Кожний з десяти поверхів був витриманий у певному класичному стилі.

Тільки-но Ісус з Сатаною увійшли у розгогулений, роззолочений хол, як почулося гучне чітке привітання вартового:

– Хай живе Ісус Христос! Хайль Герр Люц!

Бритоголовий юнак з мужніми рисами чистокровного арійця виструнчився, брязнув підборами до блиску начищених чобіт і чітко викинув вперед руку.

– Хайль, і не кричи нам у самі вуха, як різаний, не глухі, – недбало пояснив Сатана.

Поки йшли по коридору, разів десять пролунало «хайль».

– Останнього разу, як Я у тебе був, твої вартові красувалися у формі, здається, американських піхотинців. А зараз у формі «СС», чому?

– А біс їх зна, моїх бритоголових янголів Смерті? Вчора підходе до мене Фріц і просить дозволу знову одягнути форму «СС», мовляв, їм це більше до вподоби. Я дозволив, яка мені різниця! Аби старанно виконували свої обов’язки!… Краще поясни мені, Перший Лицарю Світла, чому моя дівчинка лишилася на самоті з негідником Ричардом? Де були Твої очі?

– Мої очі були на нараді Вищого Світлого Янгольства, Сатано! Здається, неприємна необхідність звітувати один одному не обходить наші з тобою стосунки, та, якщо хочеш знати, Я не вважаю Ричарда негідником, він заслуговує на співчуття, тому Я вирішив, що йому краще змінити обстановку. Сподіваюся, на Дерміді у нього не буде багато часу на болючі спогади про Олену. Що вдієш? На Нижчому рівні інколи трапляються помилки, з рештою, це сито!

– Сито? – процідив скрізь зуби Сатана. – Кожний прошарок Раю, чи Пекла можна вважати ситом! Низка людських перевтілень це постійне пересівання через сита різної дірчатості!

– Глибина, а головне, засіб виразу твоєї філософії вражає! – засміявся Ісус.

Сатана зупинився, повернувся обличчям до Нього.

– А я став простим і не жалкую з цього, мене дратує химерна витіюватість думок Світлого Янгольства! Я продовжу: ось на це сито потрапляє розкішний діамант – моя дівчинка. І що, Ісусе? Для чистої діви райськії кущі не достатньо безпечні? Не треба звітувати мені, просто поясни, чому, Сину Божий? Аби я запросив її у Пекло, жодна пекельна сволота не торкнулася б її навіть хтивим поглядом!

– Не дорікай Мені, Сатано! Здається, і ти, і Я зреагували на вчинок Ричарда миттєво! – вибухнув Ісус.

Люцифер пильно поглянув на Нього, ствердно хитнув головою.

– Пробач, Ісусе. І чого це я зарікаюсь? Уяви: я запрошую її у Пекло. Та вся б Вища сволота, перепрошую, Вища Чорна Янголота роздягала б її хтивими очима! – Сатана важко здихнув. – Кохаю я її, тому і кричав, як навіжений. Мені нестерпно на душі, коли до неї торкається чоловік… Хоча, з іншого боку, як чоловік чоловіка, я розумію Ричарда – вона дуже гарна, зваблива, її хочеться торкатися!

Надзвичайно палка пристрасть у голосі Сатани не сподобалась Ісусу.

– Знову за своє? Як чоловік чоловіка?! Вона не для тебе, а ти не чоловік! – підвищив Він голос.

– Це Ти сказав! А я кажу: вона для мене! А Твоя неточність виглядає образливо: я не людина, але чоловік! Бути людиною і чоловіком це не одне і теж. Я правий? – запально проревів Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Здається, я знову втратив рівновагу, – зауважив Сатана, – ось що, давай зараз як слід викупаємося в басейнах і переодягнемося. Від отих смердючих сліз на шкірі можуть виникнути прищі, а ми виглядаємо молодими, гарними, нащо нам такий неприємний клопіт?

– Гаразд, згоден, – засміявся Ісус.

Їм назустріч повагом крокував пекельний лікар Джеймс, англієць за походженням, що потрапив у Чистилище не за такий вже й страшний гріх: вбив свою жінку, що безсоромно зраджувала йому з чоловіками, ще й відверто насміхалась над ним, сповідуючись йому у чисельних зрадах. Остання її зрада з його найліпшим другом перетворила витриманого британця Джеймса на збожеволівшого від болю ревнощів Отелло, і він всадив у її серце скальпель. Джеймс давно вже спокутав цей гріх, і за надзвичайно сумлінну працю та виключну порядність його було запрошено у Рай, та тортури від свого гріха і звичка піклуватися про здоров’я Сатани не відпускали Джеймса у світ Світлого Щастя. Він віддано служив Люциферу, був і за лікаря, і за порадника, що мав неабиякий вплив на Володаря Пекла. До порад Джеймса Сатана завжди прислухався, не зважаючи на свій вулканічний норов та різкі зміни настрою.

Тож і зараз Джеймс ввічливо привітав Його Світлість Ісуса Христа і прискіпливо поглянув на Сатану.

– Жахливо виглядаєте, сер! – відверто заявив він Люциферу. – Бліді, синці під очима, віскі Вас занапастять!

– Що вдієш, Джеймсе? Такий вже я є! – кинув Сатана і розпорядився: – Нехай Ісусу приготують білий басейн за номером сім, а мені чорний за номером тринадцять і принесуть склянку віскі.

– Перепрошую, сер. Вам принесуть морквяний сік, – суворо відказав Джеймс.

– А, може, ще й клізму зроблять?! – вибухнув Сатана.

– Згоден, чудова думка, сер! З неї і почнемо, потім сік, басейн і легка вечеря.

– Хоч би не соромив мене перед Ісусом переліком отих гидотних процедур, Джеймсе!

– Вибачте, мілорде Ісусе, та такі вже мої обов’язки! – і Джеймс поклонився Спасителю: – За хвилину Ваш басейн буде до Ваших послуг, Ваша Божа Світлість.

– Дякую, Джеймсе. Сатано, тобі пощастило з лікарем!

Син Божий і Сатана розійшлися приймати водні процедури. Люцифер увійшов у кімнату з чорним басейном.

– Дозвольте, сер, я огляну Вас, – звернувся до нього Джеймс.

Сатана скинув одяг. Його висока, широкоплеча статура була б бездоганною, аби не одна неприємна «дрібниця»: на пружних грудях кровоточило і гноїлося огидне тавро Звіра у вигляді трьох шестірок.

– Сьогодні ще гірше, ніж учора, – констатував лікар, – дуже болить?

– Болить, Джеймсе, болить! Вприсни мені морфій, щоб я міг пристойно поспілкуватися з Ісусом.

– Гаразд, сер, але дозвольте мені повикидати Ваше віскі і кубинські сигари, інакше тавро зжере Вас! І не ображайтеся, сер Сатано. На що Ви себе перетворили? Якщо юна леді така, як Ви мені розказали, на біса Ви їй потрібні з таким жахливим виглядом, сер?!

– Добре, Джеймсе, твоя взяла!

Спаситель сидів у вітальні «бароко». Йому подобалася ця кімната. Затишно, розкішно, просторо і просто. Приємно тріщали дрова у гарному комині.

– «У Сатани є смак, розуміється на красі», – не вперше відзначив про себе Ісус.

Чекаючи на Сатану, Він розглядав фігури на шаховій дошці. За дверима вітальні все ближче і ближче лунало: – «Хайль, Герр Люц!»

Нарешті на порозі виникла постать Сатани, він був у довгому шовковому халаті чорного кольору. Такий же халат був і на Спасителі.

– Тобі не набридло це бісове «хайль»? Нащо стільки вартових на одному поверсі? Яка чисельність твого війська янголів Смерті, Сатано? – запитав Ісус, вивчаючи шахову комбінацію.

Після процедур Люцифер виглядав значно краще, під впливом морфію його зелені очі набули таємничого блиску, він майже не відчував тавра.

– Сину Божий, це лукаве питання! Ми вороги, тож я маю право не відповідати, але скажу: чисельність мого війська дуже значна і кожного свого солдата я знаю в обличчя і пам’ятаю його ім’я! А дозволь поцікавитися, чи знаєш Ти чисельність свого гарему, чи пам’ятаєш ім’я кожної пречистої діви, Твоєї нареченої?

– На жаль, ні. Ними займається моя матінка. Мені бракує часу приділяти їм увагу, як вони на те заслуговують. – Ісус підвів голову і невдоволено запитав: – А до чого тут гарем? Я, що, по-твоєму, шах перський?

– Гірше, значно гірше! – дошкульно посміхнувся Сатана. – Шах перський хоч одну ніч дарує кожній своїй жінці, а коханим жінкам і більше! Він дарує їм щастя материнства – діточок! У них є хоч якийсь сенс для існування… А Ти, Сину Божий, пресвятий! Ти даруєш своїм нареченим небувалу радість цілувати край Твого одягу у дні Християнських свят, та їх так багато, що не кожній аж так щастить… Вони записуються у чергу, щоб відчути надзвичайну честь спілкування з Тобою! Хоч би дозволив їм мити Тобі ноги і утирати волоссям, як би це втішило дівчаток! – скінчивши зухвалу промову, Сатана відчув, що перегнув палицю і пожалкував.

Ісус уважно вислухав його і підвівся.

– Піду Я, Сатано! Не така вже й цікава ця партія! – розчаровано кинув Він.

– Не йди, Ісусе, прошу! Я збожеволів… – почав вибачатися Сатана, встаючи з крісла.

– Збожеволів?! Не згоден, підлий Змію, так не божеволіють! Мета кожного твого божевілля – вразити Мене в душу, Антихристе! Як ти посмів порівнювати Моїх наречених з жінками з гарему?! Що між ними спільного? Як посмів давати Мені хтиву пораду?! Правий Батько, що прокляв тебе! – іскорки щирого обурення спалахнули у синіх очах Ісуса.

– Ісусе, хіба я не ворог твій?! Хіба не Ти закликав прощати ворогам своїм? Прости мене, хтивого негідника, Ти ж знаєш, якої я жахливої вдачі! – Сатана силоміць примусив Ісуса сісти у крісло, дбайливо підсунув Йому під ноги візерунчатий стільчик. – Тобі зручно? Праведний гнів, Ісусе, перетворює Тебе на такого небезпечного красеня! Як жаль, що Тебе не можуть бачити земні жінки!

– Не лести, Сатано! Втомив ти мене спокусами! Я лишуся, але ще один такий вибрик і Я піду, не подивлюсь, що Ти Мій ворог. І ніколи не спущусь до тебе! – суворо пообіцяв Ісус: – Чому Фріц ще досі не приніс вина?

– Фріц! – гукнув Сатана.

– До Ваших послуг, Герр Люц! – миттєво виникнувши на порозі, чітко гаркнув німецькою Фріц.

– Принеси улюблене вино Ісуса Христа, фрукти. Та не гарчи, як пес кілер, що за манери! – розпорядився Сатана німецькою.

Деякий час Ісус і Сатана мовчали, роздумували над шаховою партією.

– То навіщо моя дівчинка знадобилася Раю, Ісусе? – порушив тишу Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Чому ти так вперто називаєш її своєю? Хіба у тебе є на те підстави, Сатано? – тихо запитав.

– Поки що немає, та вірю, будуть! – роздратовано кинув Сатана. – А Тобі що? Ну, називаю її своєю, я не маю права на мрії?

– Мріяти можеш, – Ісус зробив хід конем.

– Ти не відповів, – нагадав Сатана, обороняючи короля пішаком.

– Вибач, Я не зобов’язаний тобі звітувати, – лагідно мовив Ісус.

Зайшов Фріц, розташував пляшку червоного вина, келихи і фрукти на столику поряд з шаховою дошкою.

– Шнель, шнель, Фріц! – поквапив його Сатана.

Той побіг до дверей.

– Можеш не казати, Ісусе! Я і так знаю, у мене у Раю є агенти! – запально кинув Сатана, задітий за живе.

Ісус щиро розреготався, налив два келиха вина.

– Прошу, Сатано! Знаю Я твоїх агентів! Перекажи Фобосу, що, якщо ще раз сунеться у Рай без дозволу, присоромлю його перед Вищим Янгольством, позриваю з нього маскуючі оболонки, витівник! – Ісус відпив вина.

– А Фобосу байдуже! Чхати він хотів на Вище Янгольство, Ти ж знаєш, Ісусе, – Сатана розкурив сигару, випустив сизо-блакитний дим через ніздрі, – та я і без Твоєї відповіді знаю: Рай затіває якусь місію по спасінню Землі, а саме моєї дівчинки для виконання такої почесної справи і не вистачало! До речі, Світле Янгольство пам’ятає, хто Володар Землі, чи мені нагадати?

Ісус помітив в очах Сатани лють і погано приховану образу.

– Ти втратив слона, – Ісус зробив хід пішаком, – у тебе непевна позиція.

– Непевна? Я так не гадаю, – Сатана пересунув ферзя.

Ісус задумався.

– Що стосується місії, то вона буде виконана людьми у крайньому випадку. Світле Янгольство не втручається у справи Землі, не претендує на твої володіння… поки що…

– Це втішає, – і Сатана скривив вуста у глузливій усмішці, – моя дівчинка належить до еліти людства, я правильно зрозумів, Ісусе?

Син Божий відкусив від великого червоного яблука, пильно поглянув Сатані в очі.

– Правильно. В її підсвідомості Я зміг виявити інформацію лише про сім останніх існувань, більшість перевтілень закодована, код дуже складний, розумієш?

– Розумію, це означає…

– Це означає, що мріяти про неї ти можеш, та між вами глибока прірва! Вона належить світу Світла, а ти – Мороку! А ти дозволив собі кричати про грішну любов до неї на все Небо! Після пригоди з Ричардом їй лише бракувало твого нахабного освідчення, Сатано! Перелякав її! – суворо виказав Сатані Ісус.

– Проте Ти втішив! – роздратовано кинув Люцифер.

– Так, втішив і подарував їй Хрест.

Запанувала напружена тиша.

– До речі, коли я, безсоромний придурок, волав про кохання до неї, було дуже смішно?

– Та ні, не дуже. Нижчі Янголи виглядали здивованими, а Вищі, гадаю, розважилися.

– Так, чим вище істота, тим краще у неї з гумором, – зажурившись, зітхнув Сатана і запихкав сигарою, – ось, Ти, Ісусе, розтлумачив мені, як недорозвиненому, що я зі світу Мороку, а вона – Світла. Та що вдієш? Зрозумій, я закохався! Це щось страшне, Ісусе! С тих пір, як побачив її, відчуваю гостре лезо ножа у серці… Булгаков розумівся на коханні: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих!». Якби ж вона вразила нас обох!

Сатана перехилив келих і заплющив очі.

– А що Ти думаєш про неї, Ісусе?

Син Божий, розглядаючи яблуко у своїй руці, поринув у далекі спогади. Здавалося, Він не почув запитання.

– Я думаю, Люцифере, що зустрічав її у своєму земному житті, – сумно промовив Ісус.

– Ти певен? – прошелестів вустами Сатана.

– Так.

Сатана раптом занервував, налив Спасителю і собі вина і, ніби щось прораховуючи, примружив очі.

– Твій хід, – нагадав Ісус.

– А! – махнув рукою Сатана, він втратив інтерес до партії.

– У чому річ, Люцифере? Так ми будемо грати до Страшного Суду! – обурився Ісус.

– Ти знаєш, у чому річ! Чому вона така шляхетна і гарна? А який особливий відтінок має її душа, помітив? – натхненно прошепотів Сатана. – Ці її фантастичні фіолетові очі… Вони вбирають безмежжя Всесвіту, чи мені здалося?

– Вбирають, а її душа надзвичайно тендітного рожевого відтінку… Виникає потреба її захищати, – щиро промовив Ісус.

– Так, я ледь не збожеволів від приголомшення, коли її Сяючу беззахисність потягло у ту кляту дірку! – розхвилювався: – Отвечаю, если бы это случилось, у меня бы крышу сорвало полностью! Удивляюсь, как мы успели с Тобой ее выхватить, Спаситель…

– Не удивляйся, Сатана. Не хуже тебя разбираюсь в ценности души и красоты. Я всегда буду рядом с ней, всегда буду защищать ее и, прежде всего, от нечистой силы. – і Спаситель кинув на Люцифера твердий, вольовий погляд.

Сатана встав, заметушився по вітальні, розкурив сигару, знову сів.

– Дякую за відвертість, Лицарю Світла і Любові!

– Не варто, Лицарю Мороку і Жаху! – озвався Ісус.

Стосунки між Спасителем і Люцифером були складними, але щирими. Протиріччя у поглядах то поєднували їх, то роз’єднували. Вони були супротивниками, що поважали один в одному силу та розум.

– У Нижчому Раю складають анекдоти про твою грішну пристрасть до жінок, про твої чисельні спокуси та пригоди, Сатано! Вгамуйся нарешті! Не заводь себе, не тіш розбещену уяву сценами прелюбодійства з чистою дівою! Вона не для тебе! – чітко виголосив Ісус.

В яскраво-зелених очах Диявола спалахнула шалена лють.

– Мені байдуже до анекдотів і пліток Нижчих Янголів, не дарма Фобос називає їх тупаками! – Сатана перехилив келих вина. – Хтиві пригоди, спокуси, пристрасті! Давно минулося все це… Хіба сучасну жінку є необхідність спокушати? Та вона сама спокусить будь-кого! Ти знаєш, скільки разів я мусив втікати від розкутих наполегливих жінок останнім часом? Та для них не існує ніяких моральних перешкод! Їх не лякає навіть СНІД!

Ісус невимушено розреготався.

– Дивуєш ти Мене, Сатано! Ти втікаєш від жінок? Кумедне видовище! – крізь сміх зауважив Він.

– Так, втікаю. Що смішного? Набридли мені ці емансиповані самозакохані жінки, пекельно набридли! Мені байдуже до багатих манірних шльондр з вищого кола, та й до дешевих повій теж. Я ж бачу жінку куди краще, ніж земний чоловік. Досить мені трохи зосередити на ній погляд і я бачу геть усе – силіконові груди і вуста, штучні нігті, накладні вії. Бачу, який великий ніс був у неї до пластичної операції, бачу, як у її шлунку перетравлюються шматки гамбургера, ну і звісно, які думки панують у її пустій голові!

– А Я концентрую свою увагу лише на людських головах і душах, Сатано.

– І тільки?

– З обраними співпрацюю, хіба це таємниця для тебе?

Тиша сповнила вітальню. Сатана підвівся, підкинув у комин дров. Спаситель поглянув у вікно – стемніло, настала пекельна ніч. Раптом колосальної потужності блискавка розколола небо, жахливим монстром прогуркотів грім і суцільна водяна стіна миттєво оточила замок. До шибок вікон поприбивало пекельний летучий непотріб: кажанів, птеродактилів, птахо-ящерів, птахо-зміїв, рибо-птахів і ще щось незрозуміле.

Звірята міцно притиснулись жалюгідними тільцями до шибок вікон, їх огидні мордочки порозплющувало до мерзоти, та в гострих оченятах була цікавість: вони розглядали затишну вітальню, Ісуса, Сатану.

– Дітлашки мої манюні, прилетіли до татуся? – розчулився Диявол і посміхнувся до огидної малечі.

Ісус скривився, відвернувся від вікна.

– Ніч буде тривати довго?

– Запланована на дві години, дощ – на десять хвилин.

Ісус поглянув на Люцифера співчутливо.

– Ти таки навіжений, Сатано! Кричав, що одружишся з нею… А як ти уявляєш спільне життя з юною дружиною? Оці чудовиська, Кровоспад, море Крові, зойки мучеників! Хіба чиста душа діви в змозі звикнути до пекельних жахів? Я ще досі не звик!

– Ісусе, Ти віриш, що я кохаю? – і Люцифер прямо поглянув Йому в очі.

– Як не дивно, вірю. Хоча кого ти тільки не кохав! Здається, всіх найвидатніших красунь всіх часів і народів. Я не правий?

– Не зовсім, то були захоплення, сильні захоплення. А кохаю я вперше у своєму проклятому житті. Розумієш, раніше мені і на думку не спадало одружуватися! Хочу, щоб вона завжди була поряд. Знаю, Пекло налякає її, але я щось придумаю, аби вона тільки погодилась!

Ісус важко зітхнув, махнув у досаді рукою.

– Ти і на неї поглянув безсоромним поглядом, як зустрів? До речі, де ти її зустрів? – якось дивно запитав Ісус, в Його глибоких синіх очах майнув смуток.

Очі Диявола погострішали від напруження думок.

– Ти не в гуморі, Сину Божий, Сину Людський! Твоя душа збентежена: Ісус-чоловік здивував Ісуса-Бога! Ісус з Назарету подарував моїй дівчинці білі троянди, ще й записку прилаштував з побажаннями успіхів у райських науках!

– Воістину, нічого немає таємного, що не стало б явним, – у голосі Ісуса промайнуло ледь помітне роздратування, – Сатана з Пекла подарував їй чорні троянди! А що в його записці? «Завжди до твоїх послуг, Володарко мого серця, навіки твій»?!

Сатана мовчав, відвівши очі.

– Що це, Люцифере? Вибух ревнощів?… До Ісуса-чоловіка? Цей чоловік не супротивник тобі, Його давно скорив Ісус-Бог! Остерігайся Ісуса-Бога, Він доволі могутній супротивник, що захистить її від нечистої сили.

– А я, звісно, носій цієї огидної Тобі сили? Прокажений, проклятий Богом і людьми, таврований Звір, найхтивіший спокусник, перший покидьок Всесвіту, кат людства, хай йому біс! – вибухнув Сатана.

– Годі, Сатано, годі! Регалій забагато! Носій не носій! Не в цьому річ, вона ще дитина, не турбуй її, не бентеж юну душу спокусами, на ній призначення!

– Призначення, Ісусе? Її призначення – стати моїм спасінням! – вперто вигукнув Люцифер.

– А! – Ісус безнадійно махнув рукою. – Так де ти її зустрів?

– У Зоні, тобто в Україні, у промисловому місті, – він відпив вина, посміхнувся, – знайшов перлину на смітнику! Вона щось роздивлялася біля таких різнокольорових будочок. Люди там називають їх кіосками.

– А ти що там робив?

– Відслідковував пересування значних сум грошей. Ти знаєш, моя агентурна мережа оплітає всю Землю. Повідомлення українських агентів зацікавили мене: у країні злидні, страшне безробіття, заводи пограбовані, не працюють, люди не отримують місяцями платню, сім мільйонів українців шукають щастя за кордоном… До речі, Ти говорив з Батьком про самовбивць?

– Говорив, Він запрошує тебе на нараду.

– Добре, бо приймати мені їх нікуди, прошарки Пекла кишать грішниками, як зіпсоване м’ясо червами! Конкуренцію Пеклу складають хіба що українські та російські тюрми… Нехай цих збожеволівших з відчаю приймає Сірий світ. Так от, на тлі зубожіння і вимирання народу…

– Он як! Вимирання? – гнівно перепитав Ісус.

– Так, вимирання, бо дітей у тій країні не народжують, а якщо щось і народжується, то хворе. Не дивно, найгидотніше екологічне довкілля у Європі! Уяви: замість води там вживають каналізаційні стоки і називають ту мерзоту дніпровою водою! А про забруднення повітря і рівень радіації і говорити нічого!

– Поздоровляю, Сатано! Догосподарювався! – розчаровано кинув Ісус і з глибини Його синіх очей виринула Божа журба.

– Не дорікай мені, Сину Божий! Ми обоє знаємо, що «людина» – звучить не дуже гордо. Після тих клятих вибухів у Хіросімі і Нагасакі я не втручаюся у життя людей, не кидаю їм прозорих натяків, як поліпшити життя… Розчарувало мене людство остаточно, ця його ненажерність сарани! – роздратовано мотнув головою. – Моє Чорне Лицарство Смерті кружляє над хворим тілом Землі хижими кібцями, але ледь встигає видзьобувати паразитів з її виразок. Ця бісова покидь так швидко плодиться!

Уважний погляд Спасителя огорнув Люцифера співчуттям.

– Сатано, а хто підказав людству ідею використання ядерної реакції, Фобос?

– Він, наш пекельний геній! Пам’ятаю я ту Чорну нараду, було все Вище Лицарство: Євген, Кривавий, Вертлявий, Самозакоханий, Лютий, Дракула, Дон Жуан, Альфонс, Хам, Жмот і навіть Лінивий. Він, покидьок, усіх нас наче зачаклував! Всі як один погодились – підказка використання енергії ядерної реакції буде на користь людству! Що у нас було в головах?! Ніхто не подумав про наслідки! – і Сатана в обурені знизав плечима. – А коли подумали, було пізно! Ідея Фобоса вже опанувала голови видатних фізиків.

Ісус напружено розмірковував.

– Люцифере, як гадаєш, Фобос продовжує натякати людству?

– Думаю, ні. Зараз йому байдуже до людства, він захопився складанням карт найкоротших шляхів Всесвіту. Чим би дитя не тішилось, тим паче, таке зіпсоване і шкідливе!

– Сатано, невже ти вважаєш, що його захоплення безпечне для Громади Всесвіту? Пекельний геній не просто складає карти шляхів, він знаходить входи у рівнобіжні світи, у багатомірні простори і замикає їх, влаштовує космічним мандрівникам смертельні пастки!

Люцифер невесело засміявся.

– Знаю я, Ісусе! Покидьок накопичує майно, набирає Вселенської ваги: урвав чималий шмат Космосу! Одне втішає – Космос безмежний! Уяви, викрав з десяток найкращих вчених з Пекла!

– І ти дозволив?!

– А він, негідник, спитав мого дозволу? Кого він має на увазі? Творця? Тебе? Мене? Янгольство?… Недавно заявив, що відтепер звільнився від часу! Мовляв, для такої геніальної особи, як він, часу не існує! Існує лише послідовність подій у просторі, якою теж можна знехтувати!

Ісус розреготався.

– Доволі цікава маячня! Шалене прагнення до абсолютної свободи перетворює Фобоса на найнебезпечнішу істоту Всесвіту, до того ж божевільну. Це ж ази: простір, маса, час. Їх взаємозалежність – основа Всесвіту. Аби Творець не зважав на цей зв'язок, нічого б не сотворив. Чому він забув це? – у розпачі промовив Ісус.

– Забув, бо не хоче ні на кого і ні на що зважати! Для всього Чорного Янгольства моє слово – закон, тільки не для нього! Не минає пекельної днини, щоб ми з ним не билися, не фехтували!… Годі про нього! – Люцифер запально махнув рукою, закурив.

– Сатано, ми ж говорили про любов!

Обоє весело розреготалися.

– Нагадай, на чому я зупинився?

– Ти говорив про каналізаційні стоки, що вживають замість води.

– До чого тут любов? – і Сатана засміявся.

– З точки зору Світлого Янгольства наша бесіда немає ніякої вартості, така вона непослідовна! – Ісус засміявся теж.

– Що нам до їх точки зору? Ми у Пеклі! Звісно, не такі вільні, як Фобос, та можемо дозволити собі розкіш бути непослідовними. Так от, Україна привернула мою увагу разючими контрастами: з одного боку, вимирання і зубожіння населення, а з іншого, перетікання колосальних капіталів за кордон, серед європейських країн лідирує по закупівлі дорогих автомашин. В те місто привели мене справи, ми підготували з моїми підлеглими зіткнення двох наймогутніших мафій України. – Сатана розкурив сигару, видихнув дим, замріяний погляд його яскраво-зелених очей полинув вдалину: – Нарешті добрався до любові! Випало десять вільних хвилин, я йшов брудним містом, цвіли тополі, дуже сніжило пухом, доволі неприємно! Вона стояла біля будочок спиною до мене. Це доля!