Читать книгу: «Скарби феї Моргани», страница 2

Глава 2

Через кілька днів після закінчення школи Тед домовився про зустріч з Третім Магістром. Він добре відпочив після важкого навчального року, і йому не терпілося зайнятися справою. Хоча, робота в музеї Теду здавалася нудним заняттям, але пропажа співробітника музею підбурювала його цікавість. Втім, співробітник міг зникнути або добровільно, або через особисті проблеми, які не пов'язані з музеєм.

За п'ятнадцять хвилин до призначеної зустрічі Тед подумав про Магістрат і натиснув на камінь свого перстню-порталу. Як і слід було очікувати, він виявився перед головним входом в святая святих чарівного світу.

Магістрат Чарівників Великобританії перебував в Лондоні. За часів секретності він був невидимий для звичайних людей. Тепер же, кожен міг побачити це великий будинок, а в певні години і дні – відвідати з екскурсією. Щоб не бентежити звичайних людей, всередині будівлі не було навіть натяку на диво. Але так тільки здавалося на перший погляд. У Магістраті було дуже багато дверей, невидимих для непосвячених. І вели вони в кімнати, де вчені-маги вдосконалювали силу чарівництва, винаходили нові зілля, проводили експерименти, створювали нові чарівні артефакти, зберігали знання… Розповідали, що в підземеллях навіть тримали в'язнів.

Тед увійшов в Магістрат. На вході його зустрів охоронець, який поцікавився у юнака, з якою метою він прибув в Магістрат. Після короткого пояснення, охоронець пропустив Теда всередину і розповів, як пройти до Третього Магістру.

Тед пройшов по великому залу, де туди-сюди снували по своїх справах чарівники і чарівниці. Повернувши направо, він зіткнувся з високим чоловіком.

– Ой… – пискнув Тед від несподіванки. – Вибачте будь ласка…

– Нічого страшного, – відповів той. Тед продовжив свій шлях, але чарівник гукнув його: – Стривайте, ви ж Тед Спенсер?

Юнак обернувся. Цікаво, хто тут, в Магістраті, міг його знати?

– Так це я. Але, вибачте, я вас не пам'ятаю.

– Альфред Фортеск'ю, батько вашої однокласниці – вже, правда, колишньої однокласниці – Елліс. Ми зустрічалися з вами. Це було давно – чотири роки тому.

– Так правда.

Тед зніяковів. Це ж треба – зіткнутися в Магістраті з батьком Елліс! А він і забув, що той працював помічником Другого Магістра. Цікаво, чи зручно запитати його, як вона поживає, чи ні? Всі ці думки промайнули в голові Теда зі швидкістю блискавки.

– Я можу вам допомогти, Тед? Що ви шукаєте? – запитав містер Фортеск'ю.

– У мене зустріч з Третім Магістром, з приводу роботи.

– Ось як! Піднімайтеся на ліфті на третій поверх – там володіння Третього Магістра. Ну, щасливо вам, Тед! Був радий зустрічі з вами, адже Елліс багато про вас розповідала, особливо після того випадку.

– Спасибі. До побачення.

Містер Фортеск'ю відправився у своїх справах, а Тед пройшов в коридор, де знаходилося близько десяти ліфтів і юрмилася купа народу. Почувся дзвінок, один з ліфтів відкрився і миттєво почав заповнюватися чарівниками. Щоб встигнути на зустріч, юнак абияк заштовхнувся в всередину. Ліфт злетів вгору, зупиняючись на кожному поверсі.

– Третій поверх, – сказав електронний голос ліфта, і Тед вийшов.

На поверсі він озирнувся. Він стояв посеред довгого коридору, де було багато однакових дверей… Тед застиг в замішанні – він не знав, куди йти.

– Вам допомогти? – запитав його молодий чарівник в темно-малиновій мантії.

– Так, непогано б, – соромливо посміхнувся Тед. – У мене зустріч з Третім Магістром. А я в перший раз тут.

– Тоді дозвольте вас проводити, – люб'язно запропонував юнак.

– Спасибі. Це буде до речі, а то я боюся спізнитися.

– Не варто подяки – це моя робота, – посміхаючись, відповів малиновий маг.

Чарівник провів його по коридору, потім вони повернули направо, увійшли в якісь двері і опинилися в приймальні Третього Магістра. За столом біля стіни сидів ще один молодий чарівник в такій же малиновій мантії. Також в кімнаті знаходилося кілька стільців для відвідувачів. З приймальні виходили ще одні двері – швидше за все, в кабінет Магістра.

– У цього хлопця зустріч з Третім Магістром, – сказав супроводжуючий секретарю. Той подивився в свій журнал зустрічей.

– Ви, мабуть, Тед Спенсер? – запитав він.

– Так це я.

– Сідайте. Магістр зараз вас прийме, – Тед сів на вільний стілець, а секретар відправився доповідати про нього Магістрові. Через деякий час він повернувся і кивнув Теду: – Пройдемо зі мною.

Тед підвівся і увійшов до кабінету. Інтер'єр кімнати був дуже простий: великий стіл, за яким сидів сам Магістр, кілька стільців, шафа з книгами, на стіні висіло три картини. Побачивши Теда, Магістр підвівся, привітно посміхнувся йому і простягнув руку, яку Тед потиснув.

– Я радий бачити вас, містер Спенсер. Дуже радий! Сідайте. Що будете пити?

– Каву, будь ласка.

– Дві кави, – кивнув Магістр секретарю.

Той вийшов, і через мить перед ними з'явилися чашки з кавою і печиво. Магістр не поспішаючи зробив ковток, смакуючи напій. Тед наслідував його приклад, але кава виявилась занадто гарячою. Він поставив чашку на стіл.

– Що ж ви не п'єте? Перед розмовою потрібно промочити горло. Або вам не сподобалась кава? – запитав Магістр.

– Що ви, кава дуже смачна, але я не п'ю гарячу, сер.

Магістр зробив ще один ковток і почав свою розповідь.

– Як я вже казав, в Британському музеї є відділ магії. Він з'явився чотири роки тому, після скасування секретності. Ви були одним з головних учасників тих подій, містер Спенсер. Два роки Чорний Чаклун буквально тероризував Англію, намагаючись підпорядкувати собі всіх – і чарівників, і звичайних людей. І все це було більш ніж дивно. Адже Чорний Чаклун – безсмертний чарівник і ніколи не втручався в справи, скажімо так, смертних. І тільки вам вдалося знайти притулок лиходія і знешкодити його. Після того як Чорний Чаклун перенісся в свій світ, на очах у багатьох чарівників і звічайних людей, наше існування вже ні для кого не було таємницею. Що ж, люди прийняли це спокійно. Не всі, звичайно, але не будемо про це. Тоді нам, Трьом Магістрам, і прийшла ідея відкрити в Британському музеї відділ магії. Багато чарівників пожертвували туди свої артефакти. Крім того, там є кілька кімнат, які дають людям можливість відчути себе чарівниками. Хоча, це скоріше нагадує парк атракціонів, ніж музей. Але люди в захваті, і відділ мав і має успіх. Родерік Степпен був першим екскурсоводом відділу. І, як я сказав, він зник. За кілька днів до свого зникнення, він був у мене і намагався щось сказати. Говорив про якісь випадки проникнення в музей, але нічого вкрадено не було. Говорив про якусь таємницю. На прощання він сказав, що у нього є якась ідея. Однак зі мною він нею не поділився. Після його зникнення до мене приходила чарівниця Мерііл – до неї в будинок намагалися забратися злодії. Адже ж у неї є дуже багато артефактів, – Магістр зробив паузу, допив свою каву і пильно подивився на Теда. – Тепер нам потрібний новий екскурсовод в відділ магії. Там, в кабінеті директора школи, ви погодилися, містер Спенсер. Чи згодні ви зараз?

– Звичайно, сер, я згоден. Тільки за умови, що моя робота не буде нудною.

– Це я вам обіцяю. Може, розповідати історії не так вже й цікаво, але головна ваша задача – дізнатися, що сталося з Родеріком Степпеном і спробувати розібратися, про яку таємницю він міг вести мову.

– Я постараюся, – пообіцяв Тед.

– Але ж ви так і не розповіли нікому, як ви зупинили Чорного Чаклуна, і що сталося в печері, – проявив цікавість Магістр.

– Ні, і не розповім – я поклявся. І не можу порушити клятву.

– Розумію. Ось вам ключ від квартири і адреса. Я дуже сподіваюся, що вам там сподобається. Коли ви хочете почати працювати?

– Сьогодні середа. Я можу почати з завтрашнього дня.

– Дуже добре. Тоді я подзвоню містеру Мерлегу. Про всі події в музеї, особливо про таємничі, повідомляйте мені відразу ж. Мій секретар будь-який ваш дзвінок буде переводити до мене, – сказав Магістр на прощання.

Через кілька хвилин Тед виявився біля будинку, в якому він мав жити. Він піднявся на третій поверх, відкрив двері і увійшов всередину. Квартира була невеликою: передпокій, кухня і їдальня, спальня і салон, а також ванна, туалет, пральна кімната і невелика комора. Загалом, Теду сподобалися і квартира, і меблі. Залишилося тільки перемістити сюди деякі свої особисті речі і купити продукти. Тед вирішив робити все поступово. Тому він вийшов на вулицю, натиснув на камінь свого перстню, і перенісся в будинок батьків.

Тед, його батьки і сестра жили в Шотландії, в селі для чарівників, але вже розсекреченому. Називалося воно Слітрент. Батько Теда, містер Френсіс Спенсер, – лікар, високий смаглявий чорнявий чоловік сорока трьох років з карими очима. Серед його пацієнтів були як чарівники, так і звичайні люди. Мама Теда – місіс Джейн Спенсер, сорокарічна мініатюрна блондинка з блакитними очима, – фармацевт. В її розпорядженні була невеличка ділянка землі, де вона вирощувала різні чарівні рослини, а потім з них варила зілля. Цим заняттям вона захоплювалася ще зі шкільних років. Чоловік високо цінував здібності своєї дружини і постійно користувався плодами її праць у своїй практиці. З сестрою Теда, Лілі, ми вже познайомилися. Як було відмічено, і Тед, і Лілі більше були схожі на батька, ніж на матір. Це була дружна, любляча один одного сім'я.

Тед увійшов в будинок. Всі були в зборі і дивилися телевізор. Першою його помітила Лілі.

– Тед, ти вже повернувся? Так швидко?

– Усе добре любий? – занепокоїлася місіс Спенсер.

– Так, все відмінно, – Тед сіл на вільне крісло, – завтра я починаю працювати в Британському музеї. І у мене буде своя невелика квартира в Лондоні, – в його голосі звучала радість.

– Чудово! Значить, Магістр виконав свою обіцянку, – сказав містер Спенсер.

– Звісно. Він же Магістр. Я хотів би зібрати деякі речі і перемістити в свою квартиру.

– Я тобі допоможу, – запропонувала місіс Спенсер.

– Дякую, мамо. І я хотів би попросити деякі продукти і трохи грошей, поки не отримаю зарплату. Можна? – Зараз, коли йому вже вісімнадцять, Теду було незручно просити у батьків гроші, хоча ті йому ніколи ні в чому не відмовляли.

– Тед, про що мова, ти ж наш син! І завжди можеш звертатися до нас по допомогу, – відповів йому батько.

Збори пройшли швидко, і ввечері Тед був вже в своїй новій квартирі. Так як повечеряв він вдома, весь його час пішов на те, щоб поставити в холодильник продукти, розкласти по місцях свої речі і зателефонувати Джеффрі.

Годинник показував десять, коли Тед, знесилений квартирними турботами, набрав номер друга. Джеффрі підняв трубку.

– Привіт, Джефф, ти ще не спиш?

– Тед, який сюрприз! Я вже було подумав, що ось, школу закінчив і забув свого друга. А я тобі дзвонив, але тебе не було вдома.

– Правда? Мені ніхто нічого не сказав. Я тобі дзвоню зі своєї нової квартири, а завтра я починаю працювати.

– Правда? Здорово! Можна до тебе?

– Звісно. Тільки завтра. Я вмираю від втоми. Як просувається підготовка до вечірки? Чи ти вже забув?

– Що ти! Саме тому я тобі дзвонив. У п'ятницю о восьмій вечора я чекаю тебе.

– Я прийду. А…

– Елліс теж обіцяла. Ти ж це хотів запитати?

– Так. Це. Уявляєш, я сьогодні в Магістраті зустрів її батька. Він мене впізнав, а я його ні.

– Так, незручно вийшло! Гаразд. Завтра розкажеш про все. На добраніч, Тед. Відпочивай.

– І тобі на добраніч, Джефф.

Після розмови Тед прийняв душ і пішов спати.

Наступного дня, без десяти вісім ранку, він, одягнений у світло-блакитну сорочку і чорні брюки, увійшов на територію Британського музею. Чарівник бував тут і раніше, і дуже любив прогулюватися по залах, дивитися на єгипетські мумії, давньоримські і давньогрецькі скульптури, колекцію старовинних монет та інші цінності. Але сьогодні Тед відразу піднявся по сходах під скляною стелею і пройшов до кабінету, де його чекав один з помічників директора музею – містер Алан Мерлег.

– А, ласкаво просимо, містер Спенсер! Радий, що ви будете нашим новим співробітником. Магістр вас дуже хвалив, а я повністю покладаюся на його думку. Я сподіваюся, що ми відмінно спрацюємося. Сідайте, – радо вітав Теда містер Мерлег.

– Мені теж дуже приємно, сер.

Вони потиснули один одному руки. Тед з цікавістю подивився на свого начальника – приємний чоловік років п'ятдесяти, волосся з сивиною, зачесане назад, блакитні очі, прямий ніс, тонкі губи, вольове підборіддя.

І я сподіваюся, що ми спрацюємося, – подумав Тед.

– Каву, чай? – запропонував містер Мерлег.

– Каву, дякую.

Помічник директора попросив секретаря принести кави.

– Хоча потрібно було б попросити вас створити каву з вашої чарівної палички, – посміхнувся містер Мерлег своєму новому співробітнику.

– На мій жаль, їжу не можна чаклувати.

– Так? Шкода. А що ще не можна чаклувати?

– Гроші. Ще не винайшли такі заклинання. Та й заборонено це Магістратом. Адже тоді нікому не потрібно буде працювати, і навіть уявити страшно, до чого це призведе. Але, вибачте, хіба ви не чарівник?

– Ні, на мій превеликий жаль. Але багато чого знаю про чарівний світ. Робота така.

Секретар містера Мерлега приніс каву. Тед відпив маленький ковток.

У звичайних людей теж непогана кава – не гірша, ніж у нас, – подумав Тед. Але кава була гарячою і Тед вирішив трохи почекати.

– Розкажіть трохи про ваше навчання. Чому вас вчать в школі чарівництва? – попросив містер Мерлег.

– О, багато чому. В основному заклинань і володінню чарівною паличкою. За допомогою палички можна відчиняти і закривати все, що завгодно, перетворювати одні речі в інші. Також ми вчилися виготовляти еліксири, лікувати, вивчали мови, історію та інші предмети, які вивчають в звичайних школах. На жаль, навіть школа не дає нам всього. Я навчився тільки магії за допомогою чарівної палички – усній і уявної. Але дуже хотів би навчитися тілесної магії – за допомогою руху тіла, без палички.

Тед згадав шкільні роки, його очі заблищали. Містер Мерлег дивився на нього з посмішкою, як люди, що набралися життевого досвіду, дивляться на молодих, які тільки починають доросле життя. Тед замовк, а потім зніяковіло промовив:

– Вибачте, здається, я захопився.

– Що ви. Мені було цікаво. Але тепер дозвольте показати вам наші багатства, розповісти про нашу роботу і ваші обов'язки, – з цими словами містер Мерлег повів Теда в відділ історії магії. – На жаль, наш відділ поки невеликий. І один з ваших обов'язків – пошук і поповнення запасів нашої колекції. Ми отримали на це спеціальний дозвіл Магістрату.

– І як же її поповнювати? – поцікавився Тед.

– О, це не проблема. Є архіви, навіть газети. Музей нам виділяє великі кошти, так як наш відділ користується величезним попитом у відвідувачів.

Минувши кілька залів, вони прийшли до відділу магії. Світло в відділі було вимкнене, а вхід загороджувала стрічка.

– Але відділ закритий. Чому? – запитав Тед.

– Чи бачите, містер Спенсер, після того як колишній співробітник зник, відділ закритий.

– Так, мені Магістр розповідав про його зникнення. Але як це сталося?

Хоч Тед був в курсі, але йому хотілося почути і версію містера Мерлега. Останній розвів руками:

– Просто в один з днів він не з'явився на роботу. Вдома його не виявилося, запит в Магістрат нам нічого не дав. Магічна поліція його шукає, але все марно, – зітхнув містер Мерлег і поміняв тему: – Сподіваюся, ваша чарівна паличка при вас? І вона в порядку?

– Так, звичайно. І я ще не порушив жодного пункту з Кодексу Чарівників, якщо ви про це.

– Про це.

Містер Мерлег включив світло і зняв стрічку. Тед оглянувся. Навколо було безліч різних чарівних предметів і артефактів. Відділ йому здався знайомим, хоча в останній раз, коли він був в Британському музеї, його ще не було.

Невже мені потрібно буде вивчити напам'ять розповіді про ці предмети? – подумав Тед з важким подихом. – А потім розповідати про них відвідувачам та сидіти довгими годинами в архіві. А Магістр говорив, що нудно не буде. І де тут таємниця? Може, мій попередник сховав якісь записи в архіві, які допоможуть мені відповісти на ці питання? Ось тільки які питання? Містер Мерлег виглядає звичайним службовцем.

– Тепер, містер Спенсер, візьміть свою чарівну паличку і доторкніться нею ось до цього експонату.

Це був меч з різьбленою рукояткою. Тед так і зробив. З'явилася фігура дуже стародавнього чарівника в серпанку. Вона почала говорити:

– Я – Мерлін, чарівник і чародій, тримаю в руках меч Екскалібур. Він був викуваний самим богом…

– Тепер знову торкніться паличкою меча, – сказав містер Мерлег, Тед доторкнувся, і фігура зникла. – Ось бачите, вам навіть не потрібно знати все це напам'ять. Ваші обов'язки будуть лише в тому, щоб приводити в дію паличкою чарівні предмети. Але бажано, щоб ви знали про них все. Думаю, що поступово у вас це відкладеться в голові. Ще я хочу познайомити вас з нашими чарівними кімнатами. Людям вони дуже подобаються.

Вони зайшли в першу кімнату, над дверима якої висіла табличка: «Переможи Чорного Чаклуна». В кімнаті було темно.

Цікаво, чи знає містер Мерлег, що саме я переміг цього Чаклуна? – подумав Тед, але нічого не сказав.

– Змахніть паличкою, містер Спенсер.

Тед так і зробив. Кімната засвітилася слабким світлом. У протилежного боку, немов з безлічі чорних піщинок, почала збиратися чорна фігура. Фігура перетворилася в Чорного Чаклуна – чарівника з пронизливими чорними очима, чорним довгим волоссям і одягненого в усе чорне – абсолютно не такого, яким той був насправді. Чаклун націлився на Теда паличкою, і з неї вилетів червоний промінь.

– Магана! – миттєво зреагував Тед, а містер Мерлег розсміявся.

– Це не справжнє диво, містер Спенсер! Відвідувачі отримують чарівну паличку, не справжню, звичайно, список заклинань і борються з Чаклуном. І завжди перемагають.

– Це було правдоподібно, – відповів зніяковілий Тед. Він змахнув паличкою – Чаклун розсипався, а світло згасло.

Вони пройшли до наступної кімнати, напис на якій був таким: «Політ на драконах». За допомогою чарівництва кімната була перетворена на величезну територію, де були ліс, річка і галявина, вкрита травою і квітами.

– Де ж дракон? – поцікавився Тед.

– Змахніть паличкою.

Тед змахнув паличкою, і до них відразу ж прилетів дракон коричневого кольору. Він опустився на коліна – так, щоб відвідувачі могли видертися на нього.

– Але ж він не справжній, хоча диво відмінне, – розчаровано сказав Тед.

– Так. Але у людей виникає почуття, що вони катаються на справжньому драконі.

– А якщо хтось зірветься і впаде?

– Не хвилюйтеся, його чекає м'яка посадка.

Напис над третьою і останньою кімнатою свідчила: «Виберися із зачарованого лабіринту».

– Сюди ми не будемо заходити. За допомогою чарівної палички ви включаєте дії лабіринту: чудовиська, пастки, і інші премудрості. Відвідувачі повинні вибратися назовні, долаючи перешкоди і захищаючись несправжніми чарівними паличками. Хто не зміг – натискає на одну з кнопок, які знаходяться на стінах лабіринту, і це відкриває йому вихід.

– Цікаво.

– Тепер ходімо в архів.

У кутку зали відділу магії були невеликі двері. Туди і провів містер Мерлег Теда. Вся кімната була заставлена сувоями, книгами, манускриптами. Біля вікна стояли стіл і стілець. У кутку – невелика шафа.

Я тут і за місяць не виявлю нічого таємничого. Може, Магістр мене обдурив, і ніякої таємниці немає? А моєму попереднику просто набридло тут все, і він поїхав до Австралії, або в Африку, або ще куди, – подумав Тед.

– Ось тут ви будете проводити свій час, вільний від відвідувань публіки. У нас тут величезний матеріал для вивчення. Крім того, у мене для вас є ще одне завдання: я вас дуже прошу скласти картотеку ось цих документів. Я просив про це вашого попередника багато разів, але… – містер Мерлег безнадійно махнув рукою. – А в цій шафі можете зберігати свої речі. Відвідувачів будете приймати в мантії. Вона у вас вже в шафі. Їх уже, правда, ніхто з чарівників не носить, але це справляє враження на відвідувачів. А тепер дозвольте вас залишити. Ознакомтесь зі всім. Обід у нас з двох до трьох. Тут за кутком є непогане кафе. Раджу.

– Велике спасибі, сер! Постараюся виправдати ваші надії.

Містер Мерлег пішов, і Тед залишився один. Він відчинив шафу і дістав мантію – чорну зі срібною обробкою, і подивився на годинник: до обіду залишався один час, і Тед вирішив витратити його на ознайомлення з експонатами. А після обіду можна посидіти в архіві.

Коли Тед вийшов з кімнати в відділ, він здригнувся – він впізнав цей зал, адже саме тут його катували, тільки ось відбувалося все це в його таємничому сні. Тед відігнав від себе неприємні спогади і почав знайомитися з експонатами. Він торкався до них паличкою – з'являлися духи різних чарівників і чарівниць, і він слухав цікаві розповіді про ті чи інші чарівні предмети. На превеликий жаль для Теда, експонати були самими звичайними, звичайними для чарівника. У музеї не було ніяких ні темних артефактів, ні проклятих. О другій годині від надлишку інформації у новоявленого екскурсовода заболіла голова, і він з легкою совістю пішов шукати кафе.

Кафе було невеликим, дуже затишним, але зовсім не чарівним. За дальнім столиком Тед побачив містера Мерлега і ще двох осіб – мабуть, теж співробітників музею.

– Містер Спенсер, проходьте до нас! – гукнув його помічник директора. Тед підійшов. Містер Мерлег звернувся до людей за столом: – Дозвольте представити вам: наш новий співробітник з відділу історії магії містер Тед Спенсер. Містер Спенсер, а це наші співробітники – містер Том Сміт і містер Джеймс Пул.

Тед потиснув обом руки.

– Дуже приємно.

– Значить і ви чарівник, як і старина Род? Він нам показував цікаві фокуси своєю паличкою, – сказав один з них.

– Так, я чарівник. Правда, не такий вже відомий, як ті, чиї експонати знаходяться в музеї, але у мене все попереду, – добродушно відгукнувся Тед.

Чарівник махнув паличкою – і скатертина з білої перетворилася в рожеву, на якій переливався золотий візерунок. Співробітники засміялися. Видно, що, побувавши в суспільстві попередника Теда, вони вже звикли до подібних фокусів. До них підійшла офіціантка – приваблива дівчина років сімнадцяти. Мабуть, працівники музею були її постійними клієнтами.

– Добрий день, джентльмени, вам як зазвичай? А хто цей молодий юнак? – з посмішкою привіталась вона.

– Це наш новий співробітник з відділу магії – Тед Спенсер. Тед, це Моллі, – представив їх містер Мерлег.

– О, ви знайшли чарівника, містер Мерлег? Обов'язково загляну до відділу магії, – тут вона побачила скатертину і посміхнулася Теду: – Ну а скатертину поверніть в колишній вигляд, хоча ваша мені подобається більше.

Тед знову змахнув паличкою – і скатертина знову стала білою. Моллі посміхнулась.

Після гарного обіду і приємного знайомства, свіжоспечений екскурсовод повернувся в музей і засів за архіви. Він працював до п'яти, а потім пішов додому. Так закінчився його перший день.

Не так вже й погано, як думалося спочатку, – подумав він.

Увечері до Теда прийшов Джеффрі. Вони обнялися, і Тед показав йому свої володіння.

– Непогано. Зовсім непогано, – схвалив Джефф. – Ти тут сам собі господар, і дівчину є куди привести.

– Джефф, – зніяковів Тед, уявивши, що він може бути наодинці з Елліс в своїй квартирі.

– Чому б і ні? Нам вже по вісімнадцять, і пора знайти собі подруг. Хоча, ти вже знайшов.

– Ну, Елліс мені ще не подруга. Давай, розкажи мені про вечірку, – Тед попрямував до холодильника. – Що будеш пити?

– Пиво є?

– У мене все є – я завантажив свій холодильник їжею.

Тед дістав дві банки пива і одну простягнув Джеффрі. Друзі сіли на дивані у вітальні, і Джефф взявся за розповідь:

– Вечірка завтра о восьмій. Будуть однокласники, але небагато. Елліс насилу погодилася, та й то, після того, як я запросив Джейн – її подругу.

Тед скривився.

– Джейн теж буде? Як же я зможу поговорити з Елліс? Ці дві подружки не відходять одна від другої.

– Дозволь мені цим зайнятися. До того ж, я ж не запрошував Майкла, – посміхнувся Джеффрі, і поміняв тему: – Ну, а як перший день в музеї? І що там сталося між тобою і батьком Елліс?

– Нічого особливого. Коли я був в Магістраті, ми зіткнулися в коридорі. Він впізнав мене, а я його ні. Ще він сказав, що Елліс йому багато про мене розповідала, – кажучи це, Тед почервонів. Все таки приємно знати, що дівчина, яку він любив, думала про нього, говорила про нього.

– А як в музеї? – питання Джеффрі повернуло Теда на землю.

– Та ніяк. Мій начальник – звичайна людина, службовець. Відділ трохи нудний: різні чарівні артефакти, та й то, нічого небезпечного, і три кімнати, які більше підходять Діснейленду, ніж музею. В мої обов'язки ще входить архів. От і все. Нічого таємничого. Але ж це був тільки перший день. Завтра приступлю до пошуків, – Тед промовчав про те, що саме відділ магії він бачив у своєму сні. – Ну, а ти чим думаєш зайнятися?

– Не знаю, Тед. Потрібно подумати. Може, мені стати великим мандрівником і мисливцем на чудовиськ?

Тед розсміявся.

– Чому ні? З спійманих тобою чудовиськ робитимуть опудала і відправлятимуть до музею. А я буду з гордістю розповідати відвідувачам, як мій друг з ними боровся і переміг!

– Буде прикольно! Тільки ось всі чудовиська охороняються законом. Вигадаю що-небудь.

Друзі поговорили ще деякий час, і, коли годинник показав десяту вечора, Джеффрі почав збиратися додому.

– Уже пізно, Тед. Ти ж у нас людина зайнята, і тобі завтра рано вставати.

– Да-а-а, – протягнув Тед. – Минув той час, коли ми з тобою розмовляли до півночі!

– До завтра! Одягнися гарно, але нічого офіційного. Я роблю звичайну молодіжну вечірку, а не світський прийом.

Тед провів свого друга на вулицю. Джеффрі кивнув йому на прощання, натиснув на свій перстень і зник. Тед повернувся до себе в квартиру і почав готуватися до сну. Потім ліг і почав думати про завтрашній день. Як йому підійти до Елліс, що сказати? Просто з нею поговорити – цього недостатньо. Потрібно запросити на побачення. Але як? Сказати: «давай зустрінемося»? А чому б і ні? Придумаю що-небудь, – подумав Тед, і з думкою про улюблену заснув.