Цитаты из книги «Перейти темряву», страница 4

У цих справах немає нічого цікавого, нового, доленосного та духовного. Того, що могло підняти нам буденністю, дати новий поштовх до життя, нові відчуття й можливості. Нема заради чого й чим жити!

Люди є люди, і живуть вони так, як живуть – не можна перейматися кожним скриком за стіною! Але ж не завжди бачиш в обличчі того, хто скрикнув, – почала переконувати себе Марта, – випадково почутий скрик – не мучить сумління. Можна лише поспівчувати і сподіватися, що допоможуть ті, хто ближче. А от коли стикаєшся з людиною обличчям до обличчя і розумієш, що той метафоричний «скрик» має цілком певну форму – очі, колір волосся, зрештою – душу, тоді він не дає тобі спокою!

— Бог створив світ гармонійним, — сказав Дмитро. — Все в ньому має бути врівноваженим. За законом сполучених сосудів. Розумієш? Тому ніколи одна чаша терезів не повинна переважати іншу — усе має бути на одному рівні! У світі стільки ж любові, скільки ненависті, стільки ж болю, скільки й щастя, стільки ж сліз, скільки й сміху. Зло ніколи не переважить добро, так само, як і ніколи не станеться навпаки. Уявляєш, на що перетвориться те добро, якщо воно візьме гору? За добро, котре ти несеш людям, вони можуть розіпнути. А так — усе збалансовано. Якщо хтось додає на чашу зла бодай краплину — у цей же час в якомусь іншому місці, можливо на іншому кінці Землі, хтось так само кладе пір’їнку благодаті на протилежну чашу. І все знову врівноважується. Проблема лише в тому, що в цієї миті тимчасового дисбалансу й скоюються неправедні вчинки. Але в іншої миті, коли пір’їнка добра лягає на терези — пишуться поеми, складаються вірші, надходить осяяння вченим і митцям, народжуються генії й… зустрічаються ті, кому суджено зустрітися.

Останнім часом усі знайомі відчайдушно хотіли видати її заміж, допікали питаннями, чому вона — така гарна, розумна й молода — досі ходить сама, мов неприкаяна. Чути це було досить неприємно. Усі ж були «прикаяні»!

Часом — просто прикуті до сімейних галер. І одна Марта, на їхню думку, пливла собі за течією, як відв’язаний від пристані човен.

темрява так само сліпить, як і світло, якщо зайти в неї з білого дня

Люди все ж таки великі егоїсти: коли нема чого робити - завжди готові кинутися на допомогу, співчувати, охкати над чужою бідою, а варто лише закружляти на веселій каруселі своїх власних почуттів, як проблеми інших одразу відходять у небуття, витираються з пам*яті, мов їх і не було. Отже, виходить, що нещасним можуть допомогти лише нещасні?

І купу своїх дрібних буденних справ сприймають за справжнє життя, клопочуться, метушаться, відвойовують собі місце під сонцем, яке, врешті-решт зводиться до цілком певного масштабу: "два на два" - на цвинтарі.

А "просты люди" не можуть бачити непорядок, бо звикли жити за правилами, як належить, "як усі". Знову випливло це огидне визначення - "як усі"!