Цитаты из книги «Роксолана. Полная версия легендарной книги», страница 4

Від долі не втікають - їй ідуть назустріч.

Нащо жінці держава? Держава - це тільки слово, а жінці не досить слів. Вона все хоче перетворити на вчинки, бо належить світові речей дотикальних: носить воду й дрова, розпалює вогонь, щоб зігрівати житло і варити їжу, - це для неї дім і родина. Держава для неї не вигадані закони, які ніколи не застосовуються, не безліч безіменних людей, а народжені нею діти, воїни ж, які вмирають у битвах, не просто безстрашні борці, а теж її рідні діти. Жінка створена, щоб давати життя і оберігати його, а це так тяжко в цьому світі, де її усувають і відсторонюють від усього, відмовляють їй навіть у звичайному людському розумі, вже не кажучи про свободу. Але ж однаково має вона сповнити своє призначення, подбати про лад у безладі й насильстві держави, видобути вигоду з влади, якою заволодів чоловік, дорівнятися з ним у розумі, коли їй заборонено перевищувати чоловіка.

Обіцянки завжди привабливіші за дійсність.

Коли не може втішитися вухо, хай ласує хоч язик.

Деспоты напоминают детей: и те и другие больше всего любят торжества, празднества, забавы. Пока вокруг тебя веселятся, кажется тебе, будто весь мир утопает в веселье и вся жизнь сплошной праздник. Неважно, что после нескольких часов или дней высоких торжеств настанут хмурые будни, что после кратковременного объедания и перепоя придут голод и нужда, — пусть! А ты, как сказал один поэт: «Веселись и пей, ибо пройдет бесследно эта пора весенняя!» Кроме того, для властителя всегда проще и приятнее ублажать в течение нескольких дней толпы столичных дармоедов, слушая их хвалу, нежели прокормить целый народ, который все равно никогда не ублажишь и от которого слышишь одну лишь хулу.

Світ нагадував перерізане яблуко: випуклий, об'ємний тільки згодного боку, а з другого - неіснуючий.

Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи, квіти або хмаринки під сонцем. По собі полишають дітей, життя, цілий світ. Завжди носять той світ у собі, наповнені ним і переповнені, тому й всемогутні. Але відкривається це тільки небагатьом, і відкривається не само по собі, а в муках, обмеженнях і нелюдському напруженні. Хіба вона за свої муки не заслужила щастя?

она немедленно узнает, догадается обо всем и соответственно приготовится к отпору. Если же у Ибрагима в мыслях нет ничего дурного, напротив

настоящее призрачно, неопределенно

напряжении, в вечном неудовлетворении достигнутым и сделанным.