Читать книгу: «Талан», страница 2

В И Х I Д  XI

Тi ж i Котенко та Безродний.

Безродний iде в 1-у уборну, здоровкається. Лучицька здригнулась. Обоє мовчки сидять.

К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дiвчинка… настояща українка… i оченята як терен… Хочеш, буду ролi давати, актрису зроблю?

М а р и н к а. Я б i не знаю, що…

К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму…

Г и р я в и й (пiдбiгає). Ваш вихiд.

К о т е н к о. Тю! (Пiшов за лаштунки).

Виходить з уборної Кулiшевич i йде теж, проглежуючи ролю, на кiн.

Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила…

Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тiльки й набираюся тiї душевної сили i вiри, а то давно б уже витратився. I це саме дiло, яке менi було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються i розплоджуються черви…

Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

Б е з р о д н и й. Не мене, а мою вiру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щиростi у людини, – те мене рве!

Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете… Люди як люди…

Б е з р о д н и й. Людину-то я чую… От ви менi дорогi не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вiрою у людей i в святу справу, своєю чистою як кришталь душею…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть… не стою…

Б е з р о д н и й. В вас про себе i думки нiколи нема…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть, не хвалiть… Не та я…

Б е з р о д н и й. Ви нi перед якою жертвою не зупинитесь…

Л у ч и ц ь к а. Не та я… не та я, кажу…

Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рiдного дiла…

Л у ч и ц ь к а. Голубчику, рiднесенький! Не знаю… Боюсь, щоб ви й у менi не зневiрились…

Б е з р о д н и й. Зроду-вiку! Я тiльки тут i спочиваю душею…

Л у ч и ц ь к а. Спасибi!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до дiла… (Усмiхається). Глядiть же, щоб лиха сила його не порвала… (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мiй вихiд… (Виходить).

За нею Безродний.

(Гирявому). Менi, здається, з того боку?

Г и р я в и й. Так, з третього плану.

Лучицька iде за лаштунки, Безродний за нею.

В И Х I Д  ХII

Квятковська та Безродний.

К в я т к о в с ь к а (примiтивши Безродного, мов ненароком набiгає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простiть!..

Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозi стою…

К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить…

Б е з р о д н и й (не дає руки). Хiба я такий страшний?

К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний… а не страшний… Ой! Не дивiться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа…

Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко… (Ховається за полу).

Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розiгрiєтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде… До побачення! (Вийшов).

К в я т к о в с ь к а (вслiд). До Лучицької вже? А ми невгоднi! У, проклята! (Позира на кiн, а далi йде до своєї уборної).

В И Х I Д  ХIII

Котенко, Гирявий, потiм Кулiшевич.

К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, – не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почумiли? (Пауза). Якесь дрантя в театрi! (Гирявому, що пiдбiг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Г и р я в и й. Пiшла тудою на вихiд… Он!

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

К о т е н к о (зло). Здурiли, чисто здурiли! Якiсь навiженi чи п'янi! (Гирявому). Де ви менi стiл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Грошi брать знаєте, а пильнувати дiла – нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мiй" до "Палайте, мрiї" хрест?

Г и р я в и й. Говорив…

К о т е н к о. Чого ж вiн менi подає та й подає… Хор де? Чому не на мiсцi? Нехай тiльки накладуть, то захурчать i вони, i ви!

Г и р я в и й (виходить). Ну, колись i я… хоч ограблю, а свою заведу!

Кулiшевич виходить з кону з оплесками i криками: "Браво, Кулiшевич!"

К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте кутi меду!

К у л i ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хмiль ще не вийшов?

К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутiть!

К у л i ш е в и ч. Тю-тю! Та iще фiть-фiть! (Квятковськiй). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?

К у л i ш е в й ч. Та нi, отого кабана!

К в я т к о в с ь к а. А що?

К у л i ш е в и ч. Сказився чисто, аж пiнить! (Пiшла до уборної, а далi з неї виходить).

В И Х I Д  XIV

Тi ж i хор.

Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкавi, анi писнiть! Уваги найбiльше: ви ж починаєте за кулiсами… так щоб разом, по одному маху… Та, бога ради, анi пари з уст… Котенко лютий – всiх розпудить. Дивiться всi на мене – i вмент! (Обходить i прислухається до суфлера).

Р я б к о в а (впередi). А що, знайшла кватирю?

Б о г д а н и х а. Знайшла, та така…

Р я б к о в а. А що в мiсяць?

Б о г д а н и х а. Вiсiм за паскудство…

Р я б к о в а. А нам i борщ чудесний дає з бараниною, з салом.

П е р ш и й  х о р и с т. Ну й голова, аж крутить!

Д р у г и й  х о р и с т. Довго кружляли?

П е р ш и й  х о р и с т. До свiту… Нi, аж до обiд!

Д р у г и й  х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..

Спочатку ближнi, а далi й усi розсмiялися. Саме тодi Гирявий махнув: однi вступили, другi спiзнились, третi почали iншу пiсню. Вийшла кацен-музик.

Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарiзали!!

Хор так i пiшов, а на кону вже поправився.

В И Х I Д  XV

Тi ж i Котенко.

К о т е н к о (пiсля добрих оплескiв i крикiв "браво" виходить усмiхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Нi, публiка в театрi iнтелiгентна! (Гирявому). От сьогоднi хор добре вступив. Спасибi! (До хору, що ввiйшов). Молодцi, хлопцi! (Квятковськiй). Ну, моя квiточко, заткнiм лихо за пояса та на злiсть ворогам… Ну, боже благослови! (Возлагає руку).

Квятковська вибiгає з легеньким оплеском.

О? I єсть!

К у л i ш е в и ч. Чого ви на мене визвiрились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас i визвiришся, як вищирите зубки…

К у л i ш е в и ч. Атож: не кладiть пальця в рот…

К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л i ш е в и ч (виходячи на кiн). Отак краще: ласкаве телятко двi матки ссе…

К о т е н к о (вслiд). Менi, бiдному, хоч би одна, та добра!

В И Х I Д  XVI

Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хор.

К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборної, зрива парик). Якi се ти менi парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковська i хор.

(З уборної). Квятковська, на вихiд!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. I Квятковську – я чую. Випустiть двох.

Г и р я в и й. Лучицька i Квятковська, на вихiд! Даю!

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко! "Лучицька i Котенко!

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

К о т е н к о (хмуро). Випустiть її, та й годi! Бiльше нi разу! Готуйте картину! Дзвiнок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!

Страшний оплеск i крики.

Л у ч и ц ь к а (з букетом i вiнком iде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить… серце ниє… мов пережила страшну годину… А проте i втiха тремтить… (Маринцi, що за нею увiйшла). Води менi, голубко, i одеколону.

На кiн виходить i публiка розмаїта.

В И Х I Д  XVII

Тi ж та Антипов, Юркович та молодь.

А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходный!.. Все на своих мостах… Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку i Кулiшевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!*  (*Чудово! (нiм.). Прекрасно! Чудово! (франц.)). И все не она, а мой друг Котенко… потому – крот… и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сiпа). Що ти? Антипiв он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить… я сегодня как-то расстроена…

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало… океан вас ждет безбрежный… Нет, я теперь от вас не отстану…

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна…

М о л о д ь (входячи). Непорiвнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любi! Спасибi, голуб'ята, за щирiсть! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квiти).

Всi цiлують їй руки.

В с i. Спасибi! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят… Эх, юность горячая, – завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

К о т е н к о (в дверi). Господа, полиция запрещает… Прошу вас! Это беспорядок… Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавiс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!

Метушня. Дзвiнок. Всi виходять. Котенко i Квятковська – за лаштунки.

В И Х I Д  XVIII

Лучицька та Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн).

К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…

К в i т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись.

Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кiн).

Квiтка схопився за голову.

Завiса

ДIЯ ДРУГА

Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто – вхiднi, направо – до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей.

В И Х I Д  I

Палажка, Марина, потiм лакей.

М а р и н к а (за чаєм). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). I що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, – всi зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю.

П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами єднання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцює, i плаче, i репетує… А тi радiють, гукають, ляскають… один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить!

М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом… Збiгаю та куплю. (Одягається й iде).

В И Х I Д  II

Палажка i лакей.

Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопiт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина – репа, а город – фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пiр'я!

Стук у дверi.

Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покiй дали.

В И Х I Д  III

Палажка i Квiтка.

К в i т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу – не пускають, питаюсь у того, другого – нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь – там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять…

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до неї, не допущу.

К в i т к а. Няню, рiднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим менi в Марiї Iванiвни ласки добути? Я по щиростi… жоною, перед богом жоною хочу узяти…

П а л а ж к а. Коли з богом, по щиростi, то друге… Тiльки як матiр ваша – чи згодиться? Панi велика! (Переходячи в супротивний бiк вiд кiмнати Лучицької, на передкiн).

К в i т к а. Мама мене любить… я один… не одмовить… Звичайно, тiльки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягiдку сама оцими старими руками задавлю всякого…

К в i т к а. Та я росi на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь менi у вiчi, кажи правду, як на сповiдi.

К в i т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навiть… Тiльки вона мене… ох, горенько тяжке! Скажiть менi, сивесенька, може, вона кого коха… Отого Марка… не помiтили?..

П а л а ж к а. Господь її зна… так нi, нi! Марко, справдi, i перервався б за неї… а вона, кiлько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годi… Так, так!

К в i т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене… Я б i птичого молока для неї дiстав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цiлий свiт кида пiд ноги, а потiм i шматка хлiба жалує…

К в i т к а. Нехай на мене всi напастi i лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможiть менi тiльки, бабусю, поможiть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити… Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом…

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бiйся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в i т к а (цiлує її в голову). Бабусенько! Озолочу… вiк за вас молитимусь…

Л у ч и ц ь к а (iз спальнi). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я… Iди з богом! Тихо!

К в i т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).

В И Х I Д  IV

Палажка, Жалiвницький i Маринка. Жалiвницький в дверях спiткався з Квiткою i скам'янiв.

Ж а л i в н и ц ь к и й (нянi). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти менi що за хазяїн?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба… її турбовати не слiд.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують…" А сам чого рипаєшся? Коли нiкого, то й сам не ходи…

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусi вони та i всiм…

П а л а ж к а. А надто тобi – нема й рiднiшого.

М а р и н к а. Няню… як таки…

П а л а ж к а. А так: шила в мiшку не втаїш, а тiльки не в своє дiло втручається… Чого пускаю? Дiло єсть, то й пускаю: менi Маруся не чужа…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотiв вас образити; я знаю, що ви Марусi за матiр…

П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Дiло єсть, то й пускаю…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Та не вiрте отим розбещеним панам…

П а л а ж к а. Чом не вiрити? Чоловiк поштивий, статечний… Чого пускаєте? Того, що хочу…

Л у ч и ц ь к а (з кiмнати). Няню, що там?

П а л а ж к а. Зараз, зараз iду! (Бере сукню i йде). I ти чоловiк добрий, нема що… А то "чого пускаєте"?

Ж а л i в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась…

М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться… i вже тодi не спиниш – що слiд i що не слiд скаже: хоч би й про мене…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Хiба вона видумує про вас?

М а р и н к а (засоромилась). Нi, не те… але для чого? Кому iнтересно? Мало що в кого не болить!

Ж а л i в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце… (Хоче вийти).

М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде…

Ж а л i в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарi). Репетицiя швидко: спiзнюсь.

М а р и н к а. I менi б треба: Марусi лiпше…

Ж а л i в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходiм.

М а р и н к а. Так я зараз! (Побiгла до кiмнати).