Читать книгу: «Мій Ізмарагд (вибране)», страница 4

Гнів — се огонь

 
Гнів — се огонь. Чим більше дров кладеш,
Тим ярче полум'я лютує ясне;
А перестань докидувати дров,
Як стій загасне.
 
 
Як моряки в час бурі все з судна
У море мечуть, щоб судно влегшити,
А стихне буря, жаль їм стане страт,
Почнуть тужити, —
 
 
Так і гнівний у лютому розпалі
Не тямить, що здорове, що боляче;
А гнів мине, — згадавши, що накоїв,
Запізно плаче.
 

Немає друга понад мудрість

 
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
 
 
Не ділиш мудрості з братами,
Її злодії не вкрадуть,
Її не згубиш по дорозі,
Вона є вільна серед пут.
 
 
Вона магнет посеред моря,
Найвищий скарб, безцінний дар,
Огнище тепле в студінь горя,
Холодна тінь під страстей сквар.
 
 
Без неї все життя пустиня,
Така, як пустий без друга шлях,
І як твій дім пустий без сина,
І як пустий дурного страх.
 

Себе самого наперед

 
Себе самого наперед
Застав робить, що слідує,
А лиш потому інших вчи, —
Тоді з дороги не схибиш.
 
 
Ти сам себе таким зроби,
Щоб інших ти навчати міг;
Сам над собою запануй,
То запануєш над людьми.
 
 
Хто сам себе опанував,
Найтяжчу річ він доконав;
Хто сам себе оберіга,
Той безпечніший від усіх.
 
 
Не кидай власної мети,
Щоб за чужою десь іти,
А власну ясно ціль пізнай,
До неї просто поспішай.
 

Хто тому шкодить, що йому

 
Хто тому шкодить, що йому
Зла не зробив,
Невинному, котрий його
Не оскорбив,
 
 
На сього власне зло його
Впаде — без слова,
Як проти вітру сіяна
На сівача паде полова.
 

Як лампа розбита

 
Як лампа розбита,
Даремно олій доливати;
Як злодій утікне,
Даремно стайні замикати.
 
 
Як висохли води,
То пощо там мости будуєш?
Як юність минула,
То пощо з дівками жартуєш?