Читать книгу: «Сатирикон. Поезії», страница 2

Сатирикон

Із книжки «Противні строфи»
2005

Противні строфи

 
Де той тяжкий метал?
Де колисливий колос,
Що був у пеклі дня
Подією з подій?
Де голос із душі,
Де фальші ні на волос?!
Іржавий голос мій.
Бляшаний голос мій.
 
 
Противні ці слова
В противні пнуться строфи,
Бо вчаділа душа
Й не творить вже дива…
Та над проваллям днів
У пеклі катастрофи
Остання все ж надія —
На слова…
 

Газова камера біля Кремля, або російська домінанта

 
Жорстокі до свого народу
До чужих ще жорстокіші
Меншиков у Петра
Чи Жуков у Сталіна
Уславлені полководці
Російської домінанти
Диктують мораль по сьогодні
Газуйте панство газуйте
Убийте десятки чеченців
І сотні своїх беззахисних
Своїх вистачить алкоголіки
А чеченці плодючі мов кролики
Газуйте вперед господа
Аби велика Росія
Лишилась великою
 

Груша

 
Вся в шершнях груша шелестюча,
Аж кожна грушка – вся дзижчить,
Бо ж груша вся – медяна туча
Пахучим золотом пахтить.
 
 
Летить у небо, чаду повна.
Там дятли й сойки – смоктуни,
І перепілка, й пташка жовна —
Мчать в небо грушею вони.
 
 
І я так заздрісно за ними
Десь на вершечку на краю
За грушевими медяними
В бенкеті літа літо п’ю…
 

Монна Ліза – барменша

 
Вона портретом стоїть на вікні
Біля неї вірменський коньяк і віскі
Китайський женьшень і цуйка
румунська
Може здригнуться її Леонардові ніздрі
І проявиться суть її чоловіча?!
 

Тяжкої весни 2003 року

Пам’яті О. Гончара

 
Так тяжко зводиться земля,
Немов каліка після глуму.
В снігах бинтовані поля
Снують свою калічу думу.
 
 
Вставай же, веснонько, вставай,
Зневіру кляту кинь під ноги.
Вже квітень, мамо, не змерзай,
Збери свій дух і скарб убогий.
 
 
Вставай, рідненька, треба йти,
А то доб’ють закляті друзі…
Ще сонце в мареві сльоти
На верболозах спить у лузі.
 
 
А він – він з нами. Як завжди
Неволю двигає старезну!
Олесь нас на труди вродив,
Олесь нас розверта на весну!
 
 
А жайвір скоро вже струну
Туди до нього нам покаже.
Тож, браття, серцем на весну —
Хай в кризі мерзне серце враже…
 

Еліта

Ярославу Яцківу

 
Хто хоче бути елітою,
Приходь в елітарну світлицю.
Хто хоче – приходь з півлітрою,
Хто може – приводь молодицю.
 
 
Зустрінеш у Яцківа Ситника,
Комісаренка й Костюка,
Трьох бомжів, а трьох не видко,
Трьох кагебістів родом з Чека.
 
 
Й мені помагає освіта ця,
Куди мене часом заносить…
Світлиця од розуму світиться.
Шукаєм консенсус – знаходимо нонсенс…
 
 
А з нонсенсу знову – в атаку на істину
Завершує все це келих вина.
Знайшли ми нарешті істину істинну:
In vino veritas, мабуть, вона…
 

Метаморфози

 
Ця бабера
Мегера
Гера
В одній сфері колись була
мастаком.
І чіплялась
по молодості
за кожного хера,
Ноги закліщуючи
замком…
Тепер стала
Святенницею…
Неосвоєна сфера…
Темперамент вогненний
аж рве вудила!
Тепер тяжко батожить
кожного Люцифера,
Кому здуру по молодості
сласно дала…
 

Скука

 
Скука – це дуже підлотна сука.
Нудьга – це тяжко підступна Яга.
Це вам не стрільба із лука —
Атомна це базука.
Коли Вам на душу скука —
Проклята нудьга наляга…
 

«Знов скажені свої гармати…»

 
Знов скажені свої гармати
Розвертає на мене судьба,
Прагне душу мою заламати
Чи дощенту добити хіба.
 
 
Але знову душа не здається
І дає тій судьбі одкоша,
І душа над судьбою сміється,
Бо вона головніша – душа.
 

Звитяги

 
Від перемоги
До перемоги
Вперед
Аж доки простягнемо ноги
Вперед
А перед ногами вперед
Крепований наш портрет
Попереду нашої перемоги
Виставлять наші стяги
Виставлять усі звитяги
У крематорії
Наперед
У цій звитяжній історії
Від В’ячеслава
Наша слава
Від Віктора
Усі Вікторії
 

Спроба піаркомпанії

 
Чи вас можна допитати —
До вас можна в депутати?!
А то морди лізуть в лорди,
Розставляючи бігборди,
А то писки лізуть в списки
Без тавра і без прописки —
Коли час підіб’є риску,
Скільки буде того писку,
Коли випадуть зі списку?!
А то хери пнуться в мери,
в сери,
в пери…
Б’ються за есесесери…
Коли час усіх похерить —
Всі попадуть у старпери
Збуржуазненої ери…
Ось піаркомпанія
Царства Оратанія
Лихої години
В центрі Буковини.
 

Влодко Климків

 
І його вже нема
Як так нема Є
Ось високий ставний стрункий
Молодий Дуже вже чорнобривий
Стоїть у снігах 1966 року у Вінніпезі
Зустрічає мене з Павличком
Дорога з Нью-Йорка на Київ через Манітобу
Ось він скидає свого кожуха ґудзики дерев’яні
І накидає мені на плечі носи не переноси
На початку сімдесятих у морозному Києві
Співали три прославлених хори
Хор Климківа тобто Кошиця хор з Вінніпега
Хор Авдієвського тобто Верьовки з Києва хор
І невидимий хор кагебістів вони кишіли всюди
Всюди вони чигали коли Влодко приїхав
І співали роти розкривали старались
Єднали усіх українців співом як обручем
Згодом він вибрав мені окуляри
Ходив по усіх аптеках протирав мені лінзи
Дивлюсь його окулярами
На противний цей світ
Де Влодка уже немає
 

Полювання Жоржа Грабовича
Відповідь на цикл статей в газеті «Критика»

За сімома замками як раритет раритетів у рукописному відділі Інституту літератури зберігається Шевченків оригінал: голий солдат на березі Аральського моря йде супроти долі з гордо піднятим членом. За цим маловідомим автопортретом з Тарасової спадщини досі безрезультатно полює американський україніст Жорж Грабович…

 
У гарвардському азарті
Він вийшов на полювання
Усі ми нічого не варті
А в нього це спроба остання.
 
 
Не в Самаркандах чи Хівах
Під ЦРУшним затятим секретом
Він нишпорить в нас по архівах
За аркушем тим за раритетом.
 
 
І як би воно там не звалось
Це вам не ерос невинний
Коли він вполює той фалос
То зміниться доля Вкраїни.
 
 
Бо в нас під замком потаємне
Приховане libido й ego
Навіки задраєне темне
I co tam komu do tego.
 
 
ГРУшна пагуба промосковська
Лишила на фалосі садна
Асистує йому Бердиховська
Од невживання уся брунатна.
 
 
Асистує Рябчук Микола
Рябенький од всякого вжитку
Асистентів там тьма довкола
Од порад немає просвітку.
 
 
З Лесбосу всі лесбіянки
Гоміки всі з Амстердама
Од парфумів діорно і п’янко
Консультують Жоржа як даму.
 
 
Усе стало диспутом кльовим
Уже й на той світ дістали
І Гончара з Шевельовим
Доточили спірітуали.
 
 
А що нам дурним і зеленим
Ми дбаєм про власну жиропу
А Жорж тим Тарасовим членом
Проб’є нам вікно у Європу.
 
 
З лихою захланною силою
Європу покриє він бичо
Як вирветься гуном Гатилою
І заірже таємничо
 
 
Цивілізацію двигне
Розкує нас закутих навіки
Бо ми без тієї вигоди
Тупі сексуальні каліки
 
 
Обіцяно кажуть «лимона»
З потаємного ЦРУшного фонду
Та Гальченко з знаком закону
Поб’є ту лиху Анаконду.
 
 
Збереже нам це вічне дання
Як останню надію в ширінці…
Затяжне це протистояння
Хай розв’яже Конгрес українців.
 

Б. І. Олійник

 
У часи лихі і злії
Всім несе відро олії
Укрголоволійник
Наш Борис Олійник.
В Укрголоволії
Забракло олії —
Вибрав всю олію,
З ним ти не борись,
Укрголоволійник
Наш Борис!..
Коло відра
Не ставить варту
Приходь —
Тобі дасть
Цілу кварту.
Як казали в нас на кутку —
Бог дав олії в черепку!
 

«Голі дупці заєдупці…»

 
Голі дупці заєдупці
Зібралися в Єгупці
Стали думати-гадати
Якби все позаїдати
Як вже сіли то вже сіли
Все поїли що зуміли
Що ж на них тепер чека
Чи запір а чи швидка
Як завершать все запором
То кректати будуть хором
Як закінчиться швидкою
То є ребе під рукою
Підітре він голі дупки
Й знов докупки всі докупки
В славнім городі Єгупці
Заєдинці заєдупці
 

«Вже вітри синьоокі…»

 
Вже вітри синьоокі
Вже часник пробив грядку
Лисий сталінський сокіл
Люто робить зарядку
 
 
Знов весна конфліктує
Зі старим поколінням
А з молодшим фліртує
Аж до посиніння
 
 
Україна в час песій
Незалежна і гола
Без зарплат і без пенсій
І без Чорновола
 
 
Сирота сиротою
Із комуни в буржуї
Весняною сльотою
Суверенно бомжує
 

Не кради!

 
Одне золоте крило (позолочене, дерев’яне!)
Викрав мені Параджанов
З реквізиту на кіностудії,
Бо знав з моїх віршів
Лише «Крила» та «Соняшник»…
Безкрилого янгола дерев’яного
Роботи Пінзеля з Бучача
Алла Горська та Панас Заливаха
Трохи згодом доправили —
На день янгола, безперечно…
До сих пір неспроможний
Доточити крила до янгола:
Крила у мене не ангельські,
А янгол у мене безкрилий…
 

Кончений ідіот

 
Бабуся дідуся розхвалює
Де тільки може,
Де треба і де не треба:
Дідусь наш, дідусь!
П’ятилітній Іванчик
Золотий наш комп’ютер
Зауважує іронічно:
– А я думав, бабусю,
Що він кончений ідіот!
Бабуся руками розводить
Дідусь ствердно киває:
– Кончений, бо із Кончі.
А що ідіот, трохи є від поета,
А трохи від депутата,
Може, і вийде кончений…
 

Українська позиція

 
Серед поля серед городу
Стоїмо раком
Вічна поза мого народу
Солярним знаком
 
 
Баби на буряках
Наставили гармати
В дитячих роках
Серед них моя мати
 
 
Тепер молодиці
Штурмують Європу
Гуртом поодинці
Шляхом сексостопу
 
 
Політики стали
У виграшну позу
Такі принципали
Стоять без наркозу
 
 
Під цим зодіаком
Не звестись ніяк
І я стою раком
Рак-неборак
 

«Народ був таки народ…»

 
Народ був таки народ,
А не чортові в рот…
Були на Дніпрі пороги,
Були у народу роги.
Кого злякає порогом,
До неба підкине рогом.
Пороги ті геть залили
І роги народу втопили.
Народ став безрогий, шутий.
Хто хоче, може узути.
Немає відпорності, лютості.
Звалашили яйця в людності.
Бугай ремиґає волом.
А вайло і буде вайлом…
 

«Юна Оленочко…»

Коли мої батьки одружувались, померла Ліля Брік. Вона, мабуть, одягла свою найліпшу сукню (якусь паризьку)…

Олена Гусейнова. «Сучасність». – 2004. – № 6. – С. 7.

 
Юна Оленочко!
Коли помирала Ліля Брік,
у неї був роман з Параджановим —
вона вирвала його з буцегарні
через Ельзу і Арагона…
Він на смерть її одягнув
в полотняну і часом вибілену,
у довгу гуцульську сорочку
(Пам’ятаєш, я зберіг її
з «Тіней забутих предків»).
Він обклав її всю трояндами —
купив тисячу чи п’ятсот,
не трояндами – пуп’янками троянд.
До мармуру смерті
колаж відповідний, бо юний.
(Всі ви, письменники, сволочі —
на похорон лиш приїхали
Шкловський і Симонов!)
 

Ярмарок в Товстому

 
Дні мої зненавидні.
І куди я забрів?!
Злидарюю у злиднів
Чи здурів?
– Купуєш голоси?
А не встидно?
Встидно…
Воно й видно.
А я сорок три роки в медицині роблю.
На хліб собі не зароблю.
Бач, от старцюю – продаю цигарки.
Продала б своє тіло – не ті роки.
А дочка у Стамбулі юні літа продає,
А ти пройда – чи совість у пройди є?!
Чого ти плачеш зі мною.
Обійди стороною…
 

Леонід Соломонович

 
А я вже старійший за Первомайського,
А який же він був для мене старий!..
Не скуштував і я смаку яблука райського,
Смак яблука теж мені був терпкий.
 
 
На лиці його зморшки були павутинням,
Не тисяча тисяч, а тьменні тьми.
Труждався він тяжко. Дружив з нетерпінням.
Навергав він чорно грубезні томи.
 
 
Найбільш не любив він мене за Малишка,
За те, що з Малишком я краплю дружив.
То з Гейне перекладів кинув мені з надлишка,
А потім забрав – я тим не дорожив!
 
 
Старим він був мудрим. Комсомольську зажерливість
Забув. Одцурався того ремесла.
Любив я його за талант, за пекельну жилавість,
За неприборканість, що в ньому гула.
 
 
Мені до смаку були його точні новели.
«Катерина і її дім» – він традиції рвав.
Не вміють молоти тепер мукомели,
Мелють з половою, а він питлював.
 
 
Він прозирав глибинні мої аннали.
Іронізував з автокефального Спаса, йдучи.
Він знав – мене теж вони зачинали,
Петлюрівці з куркульками на печі…
 
 
Стоїть в павутинні і все мене манить
В проломі розчахнутих навпіл дверей.
Облогом стоять за ним вірші й романи, —
Української літератури великий єврей…
 

«Вічна вкраїнська робота…»

 
Вічна вкраїнська робота —
Нумо, не збийтесь з ноги!
Стали за ротою рота:
Шибздики косять сніги.
 
 
Стали полки за полками,
Сніг той скиртують в стоги.
Скирти зростають з віками.
Нумо, не збийтесь з ноги!
 
 
Армії шибздиків косять.
Фронтом стоїть вереда.
Як зародило в покосах —
Зрада, облуда, біда!
 
 
Хто там стоїть охоронцем?
Де ж та весна молода?
Але вже сонце, вже сонце
З юним мечем вигляда.
 
 
Трудяться в празник і в будень —
Вічні вкраїнські труда!
Що з того буде, що буде?
Буде велика вода…
 

В. К. Черняку

 
То йде пресвітлий він,
мов день,
Черняк Паскальович
Монтень,
То суне чорний,
як москаль,
Черняк Монтеньович
Паскаль.
Та афоризмів мчить ріка
В Монтеньовича Черняка,
Не схибить в ціль
його рука —
Паскальовича Черняка.
До слави тінь
його звика —
В Кириловича Черняка…
 

Остання пелюстка

 
Остання пелюстка —
і літо сказало: прощай!
Прощай, моє літечко,
все ти мені у соломі.
Вдивляюся в риси
такі золоті і зникомі.
Так що ж мені лишиш —
хіба лише липи на чай.
Остання пелюстка вже
впала, немов не була.
Вже хустка жовтава
сповила манірницю липу
Й стару сокорину,
що повна шеберхоту й скрипу.
Пора вже летюча – усе є
подоба крила.
Куди ж летимо на своєму
останнім крилі,
Святі й дурнуваті, ошатні,
пихаті і голі?!
Вже ми набулися на цій
божевільній землі.
Хай інші збуваються —
долі їм, а не юдолі!..
 

Труднощі

 
У великих живих поетів
Дуже важко шукати живу поезію
Особливо в останніх
живих публікаціях
У мертвих великих поетів
Живу поезію шукати легше
 

Кольчуга

 
Соловей кує у лузі
А зозуля на умі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Світ зривається в напрузі
Ми ж зриваємось в ярмі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Що ж катюзі по заслузі
Та ж весна іде к зимі
Чи то Кучма у кольчузі
Чи кольчуга у Кучмі
Без ідилій без ілюзій
Чи ж дотямимо самі
То ж не Кучма у кольчузі
У кольчузі ми самі
 

Сахара під Києвом

 
Грандіозна пустеля
Київ наш облягає —
Чи розпродав Засуха,
Чи запродав Дагаєв
Плавні ці подніпровські,
Ці заплави з качками…
Двометрова Сахара
Крижаними пісками
Засипає бобрів,
І куниць, і рибину,
І тебе ось засипле —
Дурнувату людину.
Навезуть тут чорнозем,
Десь здеруть, наче шкіру,
На догоду тобі,
І мені, бузувіру.
А Дніпро, наш каліка,
Ще подиха два дні,
І ми здохнем з тобою
На сухім його дні…
Сучий сину, отямся!
Президенте, спини
Цю нахабну руїну
Із твоєї вини,
Бо ж Засуха засушить,
Бо ж Дагаєв догне
І Дніпро, і Вкраїну,
І тебе, і мене…
 

Метелики в NY

 
І нічого на світі не сталося
Над поверженими хмарочосами
Над румовищем скла і бетону
Два білі як світ метелики
Один одного перепурхують
 

Удар Миколи Лукаша

 
Кия більярдного ти чіпко брав у руку,
Мов велетенську ручку так тримав,
І бив прицільно в лузу, як в розпуку,
Бив переможно пальцями трьома.
 
 
Дворукі піднімали вгору руки,
Аплодували за хльосткий удар.
І ти собі плескав, тепер дворукий,
Рука ж поранена. То ж не більярд – кошмар.
 
 
О Дон Кіхоте кролевецький! Де ти нині,
Наш доміношнику, спілчанський бомже наш.
Бомжує півкраїни на Вкраїні,
Тепер ти був би звичний наш типаж.
 
 
На тому світі що п’єте з Війоном,
Із Лоркою на що ти тратиш свій запал?..
Ти Моцартом в нас був. Не був куйоном.
Режим поволі трутки підсипав.
 
 
Прийду довчитись. Бо навчався мало.
Та все ж твоїм ударом часом б’ю.
А скільки нині в тебе друзів стало,
Не можу дотовпитись на краю…
 

В часи Баха і Скарлатті

Вероніці Маковій

 
Середній клас в перукарні слухає клавесин
І черги своєї чекає грає як сукин син
Товпляться всі до майстра добре він завиває
А дурному простолюду сучка хай завиває
Краще Бах чи Гендель а може таки
Скарлатті
Дами і дамські угодники музику слухати раді
Це вам не футбол з телевізора
чи всяка майбутня бридня
Клавесини стоять в перукарнях
виховують їх щодня
По струнах гусяче пір’ячко ніжно так до душі
Як взявся уже обіймати то сучий сину души
Дами виходять завиті в любові несамовиті
Кавалери за ними полюють кігтями сойку
на вітті
Клавесини у перукарнях оргáни гудуть
у соборах
Хори які розгойдані хори у хмарах на хорах
Старовинний світ козириться і не подає
виду
Що він порадить нашому світові-інваліду
 

Благання

 
Сіра чапля прилетіла в гості
Звідки ти чаплице моя сіра
Прямо в душу впала з високості
На моє озеречко присіла
 
 
Вже ніхто до мене не літає
Всіх бульдозер одчахнув навіки
Тільки ти сповита в сотні таєн
Ще несеш для серця щемні ліки
 
 
Як без тебе тужно і вдовино
Смертно просто і безсмертно важко
Сіра чапле славна чапелино
Не кидай нас не цурайся пташко
 

У Празі

 
Любили Кучму по-французьки
А по-англійськи NО Катма
Він показав їм матір Кузьки
Бо в нього іншої нема
Любили Кучму по-французьки
По камасутрі і навспак
А він їм каже: Суки дзуськи
Я у кольчузі вже закляк
Любили Кучму без любові
Без нього НАТа возлягла
У Празькім золотім алькові
Де Балтія вся догола
А Україна – посмітюха
Хотіла з ними возлягти
Та відтягли її за вуха
Ти ще мала тобі рости
А Берлусконі – дон в законі
Як цьмокне Кучму у чоло
Зареготали люди й коні
Й від серця трохи відлягло
Бо Буш і Блер по дупі били
Саддам судомився в диму
Любили Все ж не долюбили
А в нас оскома
Це ж чому?!
 

В. А. Ющенко

І
Тендерна рівність

 
Славні мої діти
Ми гермафродити
А наш вождь-бухгалтер
Все ж носить бюстгальтер
Любить міфи-міфчики
І міняє ліфчики
Любить мані-маники
І міняє станики
Станики-нацицники
Дістає поличники
Від Юлі-мужчини
Часто й без причини
А Юля штаниною
За народ стіною
А Юля-мільярдерша
У народі перша
Коли ж наш бухгалтер
Скине свій бюстгальтер.
 

II
Юшкоїди

 
Чи кучмовоз піде у юшку
І чи розварить все вона
Чи Кучма всіх візьме на мушку
Всім язики поприпина
 
 
Чи Ющенко усіх подужа
В благословенну Божу мить
Чи лиш обіцянок калюжа
Із тої юшки задимить
 
 
Бо благовірні юшкостяги
Вже повсідались за столи
Ще так далеко до звитяги
Вони ж всі крісла загребли
 
 
На запах кропу і петрушки
Усілась загребуща рать
Бо ще ж нема отої юшки
Вони ж ложками торохтять.
 

III
Парадокс

 
Пив славу, гроші, владу пив.
Його Господь сам покропив.
Та по великому рахунку
Чогось забракло в тому трунку.
 
 
Тоді здригнувся весь народ,
Коли змія вповзла у рот.
Коли прийшла найбільша скрута,
 
 
Сил додала йому отрута.
Й епоха подала мужчину
Для честі, слави і для чину…
 

І. С. Плющ
Епіграма

 
Політичний метр як метр
Йде він зростом в кілометр
Чуба кинувши назад
На посаду без посад
Бо така у нього вада
Що він більший ніж посада.
 

І. О. Заєць
Епіграма

 
Він з народом тет-а-тет
Піддає всім жару
Іван Заєць моджахед
З Холодного Яру
Командири польові
Воюють Хрещатик
А у нього в голові
Черкаський Хрещатик
Тут він партію кує
В підкови крицеві
Хто вождя лише вдає
Він у нас взірцевий
На Черкащині зерно
Сіє дивовижне
А кому зросте воно
Може чорт і вижне
Він в режимі бачить гандж
Вовк біжить від Зайця
Київ родить помаранч
А Карпати яйця
Пустодзвоном обзива
Бандерша Мавроді
Але це ще не жнива
У нас на вгороді
Час ще ставить наперед
Усяку почвару
Не здається моджахед
З Холодного Яру
 

Рефату Чубарову

 
…Говорила баба діду
Я поїду в Алькаїду
Там куплю собі тюрбан
І запишусь в талібан
Попаду я у гарем
Буду там собі хурем
Будуть там мене товкти
З ясности до темноти
А то видихався ти
Може трапиться Бен Ладен
Сяду зверху будь неладен
Залоскочу затовчу
Нарегочусь досхочу
Потім здам його я Бушу
Нагородить він ібушу…
…Говорив до баби дід
Ну й дурна ти дам одвіт
Ти лиш в дзеркало поглянь
А вже потім тарабань
Я чого од тебе схуд
Бо ти баба-с грахопуд
Тебе Путіну я здам
Не поможе вже Саддам
Як замочить у сортірі
То ти зробиш харакірі
Він тебе отямить суку
І твою дурну базуку
Він не кида слів на вітер
Він тобі обріже й клітор…
 

Наша мати

 
Чи Галицька вона, а чи Луганська?
Донецька, може?! Слобожанська теж!
Чи Київська – Сарматська і Поганська
Повстала з дна і клекоту пожеж?
 
 
В лісах Волинських, в схронах Тернопілля
Ось так сказала: вийди і бери
З Дністра й Нічлави потойбічне зілля
І напувай охлялі прапори!
 
 
Дивись на зорі – не здавайся зморі.
Де клекіт мук, там і любов до дна.
Молись на Матір. В неї очі хворі.
Вона сидить самотня край вікна.
 
 
І дожидає, дожидає зміни
Крізь кляту кукурудзяну судьбу
І дожидає тої України…
Десь Син пішов. На хрест? Чи на ганьбу?!
 
 
Десь Син пішов. Вона чекає Сина.
Крізь сторч століть – все та ж самотина,
Їй вибирає очі хуртовина
У кожній хаті з кожного вікна…
 

«Іменини у брата чи дата…»

Пам’яті брата Андрея

 
Іменини у брата чи дата
Але брат було їде до брата
Чи зненацька вигулькне літом
Брат не вміє їздити ліфтом
 
 
Візьми кнопку мені натисни
Краще б таке було восени
А то літом така запарка
В тебе шо ото іномарка
 
 
А я краще люблю підводою
Бо коли дорожиш свободою
Топай брат як Сковорода
Але то вже твоя біда
 
 
Він писав мені хлопчику з фронту
Та не міг позбутись афронту
Уже в літні і старші літа
Супротивився неспроста
 
 
Дав би я вам обом з Петром
Слухаєш все шо отам за бугром
Хай згорить він Будь він не ладен
Як зрадів би що є Бен Ладен
 
 
Вас за яйця повісять китайці
А я буду собі на тарадайці
Провірять як іде культиватор
Ех пропав у мені губернатор
 
 
А мати казала Чуй ти мене чи не чуй
А з ним в одній комнаті не ночуй
Чув ти мені оце чи не чув
А то не зварю я тобі борщу…
 
 
Що ті види лихі зненавиди
Вже на жодну з дурних твоїх дат
Не приїде вже не приїде
Не приїде вже брат…
 

В’ячеславу Чорноволу

 
Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —
Колоском із поля Чорновола,
Хлібом ти сказав, пшеничним голосом:
«В вас ще й досі чорна своєволя…»
Чорне поле, мов шиття по-чорному
Щойно лиш зерном твоїм засіяне,
Кров’ю ополощене в потворному
Суперінциденті професійному…
Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.
Пам’ятники – то безпечні монстри.
А живий ти був, як дзвін ротатий,
Всюдисущий і безтямно гострий.
Ти за всіх батожив, всім розчовпував,
Надривався і уперто гріб ти
Із Луганська гріб туди до Чопа
Азіатські Сцілли всі й Харибди.
Твоя доля – горда й необачна,
Твого поля золота хустина.
А за все лихе, то ти пробач нам,
А за все дурне, то ти прости нам…
Тож розсійся тим пшеничним колосом,
Розщедрись нам з поля Чорновола.
Збудься нам своїм пшеничним голосом,
Збудься нам – хай буде Божа воля!..
 

«Пісню вкраїнську вбивають у Львові…»

 
Пісню вкраїнську вбивають у Львові
Будьте вкраїнці напоготові
Пісень не співайте Сидіте нишком
Заткніться з Павличком своїм чи Малишком
 
 
Івасюка вішали Білозіра вбивають
Що ті хохлюги пісень завивають
Шию волячу не гнуть покірно
Буде тепер вам в землі білозірно…