Читать книгу: «Віршова збірка «На селі»», страница 4

Перед сонцем

 
Нічого не видко навкруг: туман повиває усе;
Долини, і гори, й річки хвилястим зробилися морем;
Не видко ніяких шляхів, — немає куди тобі вийти.
Але не кажи, що воно так бути і далі повинно:
Ось-ось уже сонце блисне, і зникне туман той зусюди,
І знову воскресне земля в своїй ясно-барвній красі.
О, серце! чого ж ти тремтиш? усе ж це дочаснеє тільки:
Ми вийдемо скоро на шлях, як зникне гнітючий туман.
 

1892

Південь на степу

 
Супокій навкруг панує,
Нерухомо степ лежить;
Тирсу гнучкую й густую
Вітерець не ворушить.
 
 
Рівний поверх, як на морі…
Страшно-мертвий супокій…
Тільки сонце на просторі
Ллє палючий промінь свій,
 
 
Що було живе — сховалось,
Не почуєш голосів,
Наче скрізь в степу, — здавалось, —
Янгол смерті пролетів…
 

1885

Під вербами

 
Верби старі похилилися там,
В хвилях купаються віти;
Сонячним пишним промінням з небес
Річка й дерева облиті.
 
 
Кладка під вербами; бачу на їй
Дівчина там молодая,
В хвилях полоще вона полотно,
Бризками воду збиває.
 
 
Все в тії дівчини любе таке,
Все і вродливе, і пишне:
Карії очі — мов зорі з небес;
Губи — червоная вишня.
 
 
Хвилі волосся спадають униз;
Дужі й малі рученята…