Цитаты из аудиокниги «Тигролови», страница 3
Все страшне цікаве.
Не поламана лишилась тільки воля та жадоба щастя, але гай-гай - в тім-то вся й колізія: між жадобою та неможливістю.
Буває так, що можна вчорашній день догнати. Але це буває лише в таких нетрищах, де немає календарів, де людина зрештою сама календар встановлює по своїй здібності та й з конечності, де година чи день не відіграє ніякої ролі, де більше аніж деінде пасує ота примовка "Все ніщо в порівнянні з вічністю!"
– А знаєш, - гукнув хтось, мов до глухого: - Серьога дістав вишака! Коні подохли в колхозі так, кажуть: “шкідник”!
– Ба… - хтось сичить і труситься (видно, хворий) на горішній полиці: - Як люди подохли в цілій окрузі, то шкідника, не бійсь, ніде не шукали!…
Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне їх циклопічний «Й. С.», і підпихає їх демон «Ф. Д.»
Все те вирвалось з однієї остогидлої дійсності, з одного кіпця світу і мчить на зламання карку в інший, утікаючи від всього і женучись за всім...
Витвір космічного жарту, а чи плід космічного катаклізму, а чи то плід всесвітнього гумору. Край падароксів. Симбіоз субтропічного раю і сибірського пекла...
Кияни, полтавчани, кубанці, херсонці... - діти іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря.
І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий. Такий, як у всіх матерів там, за двадцять тисяч кілометрів звідси.
Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, - мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.Ти лягатимеш спати - i не зможеш заснути: ми кричатимемо й ревтимемо отак...
Ти матимеш коханку - i не матимеш з нею щастя: ти її цiлуватимеш, як злодiй, i не здiбний будеш нею оволодiти, - ми кричатимемо, й ревтимемо, i скавулiтимемо...
Ти голубитимеш дружину - i раптом будеш схоплюватися, як божевiльний, вiд нашого лементу...
Ти матимеш дiти, але не матимеш радостi, - з дитячих очей дивитимемось ми. Дивитимусь Я! I ти втiкатимеш од них геть... I нiде ти вiд нас не втечеш...
Ти зустрiчатимеш немовля своє, що з'являтиметься на свiт, а ми кричатимемо, кричатимемо...Бог не без милості, козак не без щастя.
